Кухня в квартирі була присутня чисто номінально — крихітний закуток годився лише на те, щоби закип’ятити чайник або зварити каву, вхід туди сором’язливо прикривався дверцятами стінної шафи, попри яку я вже двічі пройшов. Знову якісь довбані столичні заморочки, нічо вони не зроблять просто так!
Чую тепер доведеться за кожною канапкою до їдальні бігати. Що характерно, в попередній квартирі білого з харчами було трохи багатше. Може, це така ознака крутості: великі хлопчики картоплю не чистять? З іншого боку, я ще не бачив, я тут посуд миють, при такому дефіциті води-то. Скорше за все, картина не для нервових.
Білий опанував собою на диво швидко — коли я з’явився в дверях з тацею і горнятками, непосидюча міс Фіберті уже брала в старого інтерв’ю. Погляд на події дволітньої давнини у Хемаліса був несподіваний:
— …але майстер Тангор натиснув на важелі в уряді, в тої ж ночі мерзотників пов’язали! Якби не він, я б не зміг добитися справедливості ще багато років.
— Корупція, — піддакнула міс Фіберті.
Я знизав плечима. Не буду заважати чужим фантазіям, тим більше, що корупція в Хо-Каргу, без сумнівів, існує, а знати про допомогу Шереха не обов’язково.
— Вперше за багато років мешканці міста змогли спокійно зітхнути! — від надлишку емоцій Хемаліс просльозився.
Ну, на рахунок «спокійно» він перебільшив — всього через рік столицю знову трусило. Однак пора до справ переходити. Я підсунув білому під ніс тацю з чайником, і він почав на правах господаря розливати напій. Це трохи відволікло його від захоплених вигуків.
— Містере Хемаліс, чи можемо ми пожити у вас якийсь час?
Білий просто розцвів.
— Звичайно, звичайно! Вам сподобається. Це дуже порядний район.
Ось так. Навіть не поцікавився, що забув у столиці підозрілий чорний. Як типово.
— Повірте, ми вам не завдаватимемо мороки. Власне, я збирався закупити деяку літературу, а у вас, здається, були зв’язки серед букіністів…
— Що вас цікавить? — стрепенувся білий. — Я негайно розішлю запити!
Ох вже мені ці ентузіасти… Нічого йому знати про мету наших пошуків. В смислі, допомагати він, звичайно, буде, безкорисливо і самовіддано, але при цьому вся біла громада Хо-Каргу знатиме про появу в столиці борця з Чудесниками. Воно мені треба?
— Ні, ні, майстре Хемалісе, — не можна дати йому запасти на цю думку, — ми не можемо відволікати вас від роботи. Просто, накидайте нам списочок, з кого почати, далі ми самі розберемося.
В кінці кінців, нема ніякої необхідності скуповувати оптом древні книги. Мені потрібна була абсолютно конкретна інформація про ритуал Літургії Світла, просто, я не міг задати це питання прямо. Напевне, пам’ять про Білий Халак і раніше бентежила уми магів, загадку тих подій давно уже розкрили і в подробицях розписали, треба лише взнати, де. Мені навіть не потрібне першоджерело, досить буде чіткого переказу.
Хемаліс, сьорбаючи чай, продовжував віщати, доречно і недоречно згадуючи мого небіжчика-татка, а мис Фіберті кидала на мене дивні погляди поверх окулярів. Я вткнувся носом в горня і робив вигляд, що тупий і глухий. Маю право! Всім відомо, що чорні маги — суцільні нечутливі і егоїстичні мерзотники. Я теж таким буду, як тільки збудую власну вежу і помщуся Чудесникам. Всіх вижену, закриюся і буду зверху файєрболами кидатися. Прекрасно!
Існує багато способів знайти людину. Як істинний чорний маг, Ларкес вибрав найпростіший спосіб, і пошуки міністра почав з візиту до підлеглого. Старший координатор півгодини терпляче сидів в машині, очікуючи, поки близнюки Сатала підуть погуляти з фізкультурного виду нянею (спеціально виписаною з Краухарду), і лише потім піднявся до квартири.