— Межи курганами ночувати недобре, — морщився Япін, молодший з чистильників. — І, взагалі, не треба було будуватися так близько до них.
— Та більше ста метрів вийшло, і периметр є! — дивувався Алех.
— Шерех розбере, що там завелося за такий час. Щоб ти знав — місцеві тут навіть кіз не пасуть.
— Хто ж тоді знайшов гробницю?
— Дідько його знає.
Зате зрозуміло, чому такий бур’ян навколо — первинна природа.
Вслід за бойовими магами до табору приїхали чиновники: особисто куратор проекту містер Ламберт з секретаркою. Чи були вони в курсі досягнутих успіхів, чи випадково вгадали, але того ж дня робочі наткнулися на кам’яний бортик — жерло колодязя, яка вело вглиб до гробниці. Ціль розкопок знаходилася на п’ять метрів нижче.
Далі робота пішла швидше: колодязь був засипаний не землею, а каменями. Точніше, уламками якихось будівель, статуй і мармурових обелісків, жодної необробленої каменюки Алек там не бачив. І це в степу, де ні каменоломень не було, ні крупніших міст зроду не стояло.
— Виглядає, наче тут поховали будинок, — поділився він з Нурсеном дивним відчуттям.
— Дуже може бути, — примружився той. — Згадай обставини падіння Білого князівства. Їх стиль життя був викликом тодішньому патріархальному суспільству, катастрофу тих часів трактували як прояв божого гніву, і вся «гріховна» культура була насильно піддана забуттю. Ми судимо про неї лише з мало зв’язаних між собою уривків!
— Почуття самозбереження ніхто не відміняв, — помітив Алех. До суперечок на такі теми він звик, це і вплинуло на вибір теми дисертації.
— Білий Халак простояв сімдесят років, це безсумнівне досягнення. — Нурсен був прихильником лінійного прогресу.
— А потім всі його мешканці померли за один день, що теж вражає. — Алех встиг дещо вияснити про прологновану дію заклять.
Старий археолог розсміявся:
— Мені дуже цікаво, що ти напишеш у своїй роботі, малий! Але врахуй — я буду опонентом.
Але лише посміхнувся: він був певний, що всяка працю на вибрану ним тему викличе бурю обговорень. Сперечатися з людьми білому нелегко, але заради істини він був готовий пожертвувати душевним спокоєм. Правді треба дивитися в очі!
Треба, але боязко — на дні сухого колодязя виявилися грубі залізні ворота з вельми високоякісної сталі. Епосі Білого Халака вони не пасували ну ніяк. Стулки розтискали домкратом: вони не розчинялися, а роз’їжджалися набік, Першим в гробницю зайшов чорний, вслід за ним найсміливіший (чи найдурніший) П’єр,
— Нічого нема, — знизав плечима старший чистильник, — навіть дивно.
— Зате знахідок буде багато. Ось, лежало прямо коло дверей! — П’єр продемонстрував товариству півдюжини дисків з мутного скла з різнобарвною металевою інкрустацією.
— Сподіваюся, ти відмітив місце, де ти їх взяв? — насупився Нурсен.
— Природньо! — образився П’єр. — Вони валялися під ногами, я мало не наступив. Таке враження, що їх просто пропхали всередину через щілину в дверях.
— Якісь охоронні амулети? — висловив пропозицію Алех, але використовувати магію на дивних дисках не ризикнув.
— В лабораторії розберемося.
Нурсен і П’єр вирушили описувати і пакувати артефакти. Алех заглянув в пусту діру в землі і відчув незрозуміле тремтіння — надто вже незвичайним було це місце. Воно нагадувало не руїни Білого князівства, а скорше таємниче місто Набли (як його описували ті, хто там побував).
— Дивно це все, — пробурмотів білий, не знаючи, до кого звертається, і поспішив за товаришами.
Тої ночі польовий табір довго не міг втихомиритися. В примарному блакитному світлів зачарованих світильників археологи планували завтрашній день, маршрут огляду гробниці і (як же без цього) заходи безпеки. Алех в обговоренні участі не брав, оскільки знав: його все-одно не пустять першим. Часом аж образливо бути білим, але зараз він відчував дивне полегшення. Молодий маг лежав, бездумно дивлячись на зірки і намагаючись уявити собі людей, які колись заховали цю гробницю від сторонніх очей. Як вони дробили прикрашений різьбою мармур, тягнули його через спекотну пустку, можливо, не раз поверталися знову. Потім навалювали зверху тони щільного і теж здалеку привезеного ґрунту. Титанічний труд! Але не схильний був вважати предків істеричними фанатиками. Для того, щоби ритуально «поховати» статую, достатньо відбити їх носа і втопити в сусідньому болоті… Використовують же для побудови пентаграм крейду — матеріал, який не накопичує магію, здатний моментально і без спотворень вивільнити вкладені в нього чари. Може, в кам’яних завалах він теж був для чогось потрібен?.