— Думаєш, тут щось є? — з сумнівом насупилася міс Фіберті.
— Щось тут точно є, інакше у забудовників не виникало би проблем.
Можливо, мені вдасться купити це місце (правда, незрозуміло, на чиє ім’я); отримавши рештки особняка у власність, я зможу обшуковувати його абсолютно спокійно. Але почнемо з повернення щоденника.
Для того, щоби зняти прокляття Діамантової Руни, навіть досвідченому чаклунові потрібні спеціальні причандали (всякі там крейди, кольорові свічки, мідні кульки). Природньо, нічого такого в багажі у білого бути не могло. Повертаючись в готель, я думав, де би мені дістати все необхідне, а міс Фіберті обережна намагалася витягнути з мене особливості ритуалу.
Я так захопився своїми планами, що неприємності помітив лише тоді, коли великий лімузин консервативно-синього кольору зупинився прямо пере моїм носом. Дверці розчахнулися, з салону вибрався непроникно-спокійний Ларкес і подивився на мене так… багатозначно.
А я — фарбований.
Мене наче окропом облили. Я почервонів до коренів волосся, як ніколи в житті.
— Ну, здратуй, Йогане, — повільно вимовив чаклун.
— О! — зітхнула, зрозумівши, міс Фіберті.
Убийте мене..
Ларкес зо хвилину мовчав, закріпляючи досягнуту перевагу, а потім кивнув головою на лімузин:
— Залазь досередини, діло є.
Я був зім’ятий і деморалізований, здатність до спротиву у мене атрофувалася.
— Треба би забрати речі з готелю, — прийшла на допомогу міс Фіберті.
Ларкес обдумав цю ідею і погодився:
— Добре. Якщо хочете, ми підвеземо вас до станції.
Збори і розрахунок з господарем зайняли чверть години.
Всю дорогу до вокзалу старший координатор красномовно мовчав, а був занурений в глибини свого страждання. Це треба ж було так проколотися перед господарем регіону! Я армійських спеців боявся, але хто б їм повірив, брехунам. А у цього, напевне, всі докази в папочку підшиті. Дотошний, гадик…. І що найпротивніше — жодного приводу для дуелі, якщо я не хочу загриміти на багаття за замах на представника влади.
Отримавши на руки багаж і не дочекавшись пояснень, міс Фіберті спробувала обуритися, але Ларкес був непохитним:
— Мені шкода, але містер Йоган повинен їхати прямо зараз. У дуже важливих справа. Він проконтактує вас пізніше.
От і спробуй тут заперечити.
На той момент, коли я більш-менш відійшов від стиду і повністю усвідомив катастрофу, яка мене спіткала, лімузин уже виїхав за місто і мчав широкою дорогою на дві смуги, впевнено обганяючи чадні вантажівки.
— А куди, власне, ми…
— Ти мобілізований, — вагомо кинув Ларкес.
— Так я ж…
— Мобілізований як алхімік.
Так, такий варіант для випускника Редстонського університету існував.
— Війни ж нема!
— Коли почнеться війна, кидатися буде пізно. Інгерніці потрібні твої таланти уже зараз!
Я відчув гостре дежавю. Чому, ну чому усіх моїх начальників тягне на патетику, всяке служіння батьківщині і борг перед країною? Навіть коли справа в чомусь абсолютно особистому. Напевне, їх за такою ознакою на посаду вибирають.
І не докопаєшся ж, усе за законом.
В сутінках лімузин зупинився у готелі край дороги, який так і залишився для мене безіменним. В принципі, Ларкес був готовий продовжувати їхати далі, але водієві потрібен був відпочинок, та і мені слід було зайнятися собою.
— У тебе є дві години, — змилостивився до моїх проблем старший координатор. — Сподіваюся, ти зможеш привести себе в порядний вигляд без сторонньої допомоги.
Зможу, куди я дінуся.
Ненавиджу такі обломи. Ненавиджу! Добре, принаймні, не доведеться пояснювати, чому я залишився живий після того, як я помер.
Глава 39
Те, що гра буде найсерйознішою у її житті, Лаванда зрозуміла в той день, коли залишилася сама.
Зграйка сектантів-неофітів, які чудом уникнули влаштованих «наглядом» облав, розсіялася як дим, але лише дволична біла знала, що вони йдуть назавжди: соратники, які викрили себе перед владою, Чудесникам були не потрібні. Чи слід було їй відкрити очі нещасних на їх участь і закликати до спротиву? Скорше за все, їй просто не повірили б. Та і що би означав любительський бунт посеред маєтку, оточеного трьома шарами вартових-змінених! В Каштадарі Лаванда пару разів бачила, на що здатні люди, що попали під Духовний Патронат, і на милість не розраховувала. Залишалося лише глибше занурюватися в образ міщанки Табрет і чекати.