На мій погляд, армійським спецам було просто облом бити по цивільних.
Містер Райхан, який, хай мовчки, був присутнім при всіх наших розмовах, старанно ховав очі: са-оріотці йому не подобалися, але кровожерливості координатора він не поділяв.
— Так, спопелити! — стрепенувся Аксель, відчувши незгоду. — Навесні вони рвонуть сюди всім кагалом, води за човнами видно не буде. Нічого-нічого, на міністерському Крузі я поставлю питання рýба! — Координатор перестав міряти бібліотеку кроками і перейшов до справ. — До речі, їхати мені туди через тиждень. Залишати бібліотеку без захисних знаків я не хочу, а знімати їх щодня для тебе не буде кому. Доведеться тобі у своїх заняттях зробити перерву на пару тижнів.
— Та я, в принципі, закінчив.
— Тоді інше питання, — старий чаклун насупився, поплямкав губами, глибоко зітхнув. — То, чим ти займався, є важливим для всіх чорних, для безпеки країни, якій я служу. Так от, чи не біг би ти… Не визнав мене гідним… Словом, поділитися результатами своїх пошуків. Такі знання в одній голові не тримають!
Ах, які церемонії, забери мене Король. Добре, буде тобі одкровення. Щоби чорний, та й не похвалився?
Я поставив глобус перед Акселем.
— Існує шістдесят чотири об’єкти, які є складовими частинами системи, що точно зв’язана з Потойбічним. До амулетів Літургії Світла вона підходить за дизайном і певними магічними особливостями. В будь-якому випадку, іншої кандидатури на причину пост-ефектів світового масштабу немає. Незрозуміло, що вона робить, і як, чи шкода від того, що вони її включили, чи, навпаки, виключили, але я твердо знаю про три точки — Острів Короля, Суессон, Полісант, за непрямими ознаками підходить ще п’ятнадцять.
Я показав йому на глобусі червоні відмітки.
— Можна допустити, що об’єкти розміщені рівномірно, на кшталт мережі, або хаотичні, або прив’язані до границь суші…
— Коло, — пробурмотів Аксель, — вони окреслюють коло.
— Два кола, — поправив я. — Менше знаходиться на території Інгерніки (благо, ми засиділи цілий континент), більше проходить через І’Са-Оріо-Т і острови, ніби, розділяючи світ на дві половини.
— Екватор, — кивнув старий.
— Ніяких натяків на третє кільце, яке б доповнювало симетрію, нема. Взагалі. Я вважаю, що розмови про «недобудованість» об’єкту велися для замулення очей — «ла-ла-ла» саме така, якою і повинна була бути.
— «Ла-ла-ла»?
— Нормальна назва. — Я знизав плечами. — Ці кола надто правильні і описані навколо одної точки. Тут, — у мене просто не знайшлося іншої назві, — розташована Світова Вісь.
Аксель двічі перевірив координати, прочитав назву і скептично стиснув губи:
— Неможливо! Фінкаун — старе місто, якби там було щось цікаве, це давно би знайшли.
— В Суессоні опорна точка заглиблена на триста метрів, а на рівнині корисних копалин нема — просто так довбати землю ніхто не буде. До того ж місце, яке охороняють «біп», особливо і не розкопаєш. Пам’ятаєте, чим закінчилася експедиція в Полісант?
— Ти відносну висоту враховував? — діловито уточнив Аксель.
— Га?
— Цьому глобусу місце на смітнику, — покопавшись, координатор витягнув з шафи сучасного вигляду карту Інгерніки, розкреслену дивно вигнутими горизонталями.
Ми схилилися над зображенням.
— Суессон відносно Фінкауна плюс двісті метрів, — констатував Аксель. — Значить, твоя «ла-ла» десь сто метрів під землею, якщо її конструкторів, взагалі, цікавила барична висота.
— Я ж казав!
— Все-одно, мають бути сліди.
— Вони і були. — Я мугикнув. — Он, пригадую, Притулок Приречених зведено на залишках древньої споруди, як на фундаменті. Не думаю, що предки так робили лише на Острові Короля.
Аксель покусав губу.
— Ось що значить свіжий погляд!
Я сприйняв це як комплімент і наважився зафіксувати неформальний стиль нашого спілкування (якщо тягнути задовго, старий може почати трактувати ввічливість як приховану ворожість). Не всякий маг може звертатися на ти до старшого координатора регіону!
— У тебе книги про Фінкаун є?
— Нема. Я тими місцями ніколи не цікавився. Але у твого діда була непогана бібліотека, яка, скорше за все, дісталася Тоду.
— А ти казав, що він там даремно копирсався! — понарікав я старшому.
— Каюся, недооцінив, — визнав він (чекати від чорного ще й вибачень було марно).
А чи не поділитися мені з Акселем своїми проблемами?
— Куди він міг це все заховати, якщо в заміському будинку теж нічого нема? Я вже рік над цим голову ламаю!