В штаб операції було призначено Ларкеса як найрозумнішого, Акселя як господаря спірної території і Зертака, як причину всіх нещасть. Але, видно, щось в зовнішності чорних магів проскочило таке, через що Міхельсон визнав за необхідне розбавити їх банку пані Саванті. Досвідчена емпатка, яка набила руку на управлінні великими дезорганізованими колективами, миттєво налаштувала чаклунів на роботу.
Циркуляр довелося розсилати тричі, бо пересилка щоразу обривалася на якомусь надмірно жадібному армійському чині. Лише коли від половини діючих командирів прийшли прохання про надання їх групам індивідуальних кураторів, стало ясно, що кампанія вдалася. Добровільний експедиційний корпус був готовий до діяльності.
Глава 50
Ще раз переконуюся, що нема і в житті щастя. Принаймні, для чорних. Чотири (всього чотири!) години я перебував у стані нерозбавленої радості, глибокого задоволення від досягнення мети. Всі загадки було розгадано, всі таємниці світу мені доступні. А потім наступила розплата — крутий і жорстокий облом.
З чорними так не можна!
Зранку я, весь з себе гордий, повів міс Фіберті показувати знайдене чудо. Фíга! Все кладовище було оточене поліцією, відвідувачів завертали біля воріт.
— Та у мене тут дідусь!!!
Але жандарми залишилися глухими до обурення чорного мага. Сміливі.
Міс Фіберті обережно взяла мене під лікоть.
— Едварде, а чи не тебе вони досі шукають?
Ха! Оце вони гальмують.
— Не знаю, не знаю, — замислилася компаньйонка. — Як ти думаєш, собаки в них є?
Ми плавно розвернулися і звалили звідтам, тому що собаки — істоти без фантазії. Де занюхають, там і шукатимуть. При цьому, я сам почувався сірком, у якого з рота вийняли канапку.
— Мені туди потрібно!!
— Тримай себе в руках. Через тиждень вони заспокоються і знову почнуть пускати відвідувачів.
— Угу. З ліхтарем, кайлом і мотузкою?
— Гм.
Отож то й воно, що «гм». Мені потрібно було не просто попасти до входу у сховок, але і принести інвентар. Хтозна, що може знадобитися в підземеллях? На той момент, коли влада НАСТІЛЬКИ заспокоїться, я можу попасти на кладовище вже як клієнт.
— Ось що: не може бути, щоби вхід був єдиний. До того ж він надто вузький і глибина не сто метрів — зуб даю.
А Салем же вивів з-під землі купу народу.
Міс Фіберті повела бровою — про «ла-ла-ла» я їй поки не розповідав.
— Що це, Томасе?
О, ми серйозні.
— Одна древня конструкція, я сам про неї недавно взнав. Світова Вісь, шоб її.
— Обіцяй, що візьмеш мене з собою.
— Але, Кларо…
— Обіцяй, тоді підкажу.
— Обіцяю!
Міс Фіберті печально подивилася на мене з-під окулярів.
— Треба взяти в магістраті карту горизонтів ґрунтових вод. Ґрунтові води — вічна проблема будь-яких підземель.
— Геніально!
За потрібним документом вирушила міс Фіберті, як найбільш чарівна, а я зайнявся купанням зомбі. (Ще один мій сюрприз). Рулон тонкої кальки, який вартував нам п’ятнадцять крон, я розглядав вдумливо, не кваплячись. На відміну від власників водокачок, мене цікавили ті місця, де глибокої води нема.
— Гм. Мінімум три райони підходить: мій, на території Академії емпатів і на міському сміттєзвалищі, причому, в академії — найбільший.
— Раніше там було розташоване святилище, яке вважали входом до Нижнього Світу. Його охороняв орден Небесних Лицарів, який став причиною падіння короля Ґірейна. Я спеціально рилася в бібліотеці після розмови з антикваром — їх емблемою був профіль птаха в небі, найближче до «крилець на зоряному фоні» з того, що є в геральдиці. Правда, після скасування ордена ніяких потойбічних воріт не знайшли, офіційно вони вважаються елементом студентського фольклору.
Виявляється, не лише я конструктивно дихав книжковими порохами. А Аксель щось таке свистів про відсутність користі від древніх трактатів!
Оскільки жоден притомний чорний не стане шукати скарби під наглядом допитливих емпатів, вибором шляху я особливо і не мучився.
— Словом, так: на небеса мене не пустять, морда не така, доведеться пертися через помиї.
Поки говорив, звучало красиво, а на місці виявилося, що я собі таки наврочив: кам’янистий, позбавлений ґрунтових вод клаптик землі займало сміття з помиями і (місце, куди міс Фіберті з її астмою попасти не світило). І те, що її оточував абсолютно недоречний в центрі міста ліс, уже багато про що могло сказати знаючій людині (що тут коїться влітку, якщо навіть склади поблизу будувати не наважуються?).