Лаванда викликала Джерело і стала уважно слідкувати за діями бійців, намагаючись запам’ятати плетіння, яке вони використовували. Нема смислу приховувати свої властивості, якщо якісь підземні чудовиська от-от відірвуть тобі голову! Перед особою живого кошмару, всі члени команди перестали бути шпигунами і сектантами, ставши просто людьми, які потрапили в пастку.
«Все-одно їхній ритуал накрився купкою вапна, тепер би встигнути драпонути звідси. Можливо, ще один маг в команді дозволить досягнути якоїсь переваги…»
І раптом по нервах, відкритиx для чарів, різонуло відчуття, якого Лаванда ніколи раніше не переживала. Пробираючий до кісток холод і водночас запах, для якого неможливо підібрати назву. Рух без об’єкта. Сплеск одної долоні. Хвиля чогось чужого і хижого, яке заявляє свої права на розум і волю, як дзеркало оволодіває рисами твого лиця. Біле Джерело моментально згорнулося, не бажаючи бути присутнім поряд з ЦИМ. Лаванда раптом усвідомила, що всі маги-бійці корчаться на підлозі, їхній опір зламаний.
— Некромансер! — прошипів Хаіно. — Йдемо назад.
Він перший опанував собою і встав.
Чудовиська, як не дивно, не поспішали розвивати успіх. Здавалося, вони спостерігають за деморалізованими бійцями навіть з деякою цікавістю. Монстр, якого намагалися відтіснити в бічний прохід, обережно потицяв кінцівкою в черевик одного з відповзаючи магів і спробував заволодіти обідраною валізкою.
Організований наступ перетворився на метушливу втечу. Все-таки стан конфлікту для білих нехарактерний, а може, та дивна хвиля фатально порушила їхній самоконтроль. Хаіно не намагався зупинити бійців — в підземеллі їм робити вже було нíчого, — але йшов, не поспішаючи, зберігаючи залишки гідності. Проблемою став Сем: надивившись на смерть Адаріка, відчувши свою безпомічність перед підземними монстрами, коротун впав в стан заціпеніння, зазвичай, для людей нехарактерний.
«Так, наче він серед нас єдиний білий!»
Сем ледве переставляв ноги і не розумів простих слів, Лаванді доводилося буквально волочити його за собою. Вони йшли останніми, ще за три метри позаду щільними ладами наступали монстри.
Втікачі давно проминули надійні коридори, підлога відчутно здригалася під ногами півдюжини людей. Лаванда не помітила моменту, коли дрижання перейшло в погойдування, а до звучання кроків додався оглушливий тріск. Частина підлоги і стіна просіли додолу, відкривши провал невідомої глибини. Лавандо ковзнула похилою площиною, встигнувши загальмувати буквально на самому краю, а сем умудрився через край перевалитися, повиснувши на руках. Чудо, що Хаіно слідом не знесло!
Світло падаючого ліхтаря блиснуло вздовж хижого частоколу розірваних конструкцій. Біла мертвою хваткою вчепилася в незґрабного супутника.
— Допоможіть нам!
Підлога під Лавандою пружно вібрувала. Ваги Хаіно вона, звичайно, не витримає, але можна ж придумати щось ще! Однак думка Посвяченого спрямувалася кудись не туди — його погляд став відчужено-замисленим. Саме так Чудесник виглядав після зустрічей, на яких черговому сектантові підписували смертельний вирок. Схоже, він прийняв рішення.
— Підемо, Кассі, йому вже не допоможеш.
— Ні, ми підемо разом.
Сем гойдався над металевим хаосом, як сосиска на мотузці, і безуспішно намагався підтягнутися на руках. Для свого зросту він був досить важком. Лаванді просто не вистачало сил витягнути його нагору.
— Поверни бійців, зв’яжіть з комбінезонів мотузку!
На чолі Посвяченого з’явилася печальна складка. Він що, не збирається їм допомагати? Довге спостереження. за Хаіно помножилися в голові Лаванди на спалах інтуїції, її наздогнало РОЗУМІННЯ. Ось вона, причина всіх дивацтв! Діючи відповідно до своїх переконань, Хаіно колись втратив когось дуже для нього дорогого. І тепер біла натура, захищаючись від безумства, вимагає визнати жертви невід’ємною частиною реальності. Своєрідним благом. Він навіть не намагається цих жертв уникнути.
— Скількох тобі ще треба вбити, щоби визнати свою помилку?!?
На мить їй здалося, що вона достукалася до нього, що древнє безумство відступило, і перед нею не Чудесник, Великий Посвячений, а просто людина. Але мить минула, лице Хаіно дивно спотворилося, і він відсахнувся, канувши в темряву. Лаванда залишилася в товаристві двох монстрів і схлипуючого від страху Сема.
Закляття на розбитому ліхтарі розсіялося і чарівне блакитне світло вицвіло до чадного полум’я. Найближчий монстр зсунувся з місця. Поки біла прикидала, чи їй зовсім зімліти, чи просто заплющити очі, чудовисько розсипалося пилом і стекло в пролом, зафіксувавши собою падаючих людей, зігнені балки і майже розірваний метал. Лаванда відчула, що Сем більше не сповзає донизу, але руку юнака не випустила.