— Ех, Шерех вас побери! — несподівано вигукнув чаклун і одразу ж заспокійливо помахав рукою чудовиську. — Образно кажучи. Я знову не знайшов татових речей!
— Ваш тато щось тут забув? — уточнила Лаванда.
— Заховав. Правда, це не ваша справа. Крокуйте скорше!
Двоє коротали ніч біля вогню в парку і все ще вперто мовчали. Ларкес збивав гілки дерев маленькими кульовими блискавками, а міс Фіберті підкладала хмиз у багаття. Іти геть першим ніхто не хотів. Потік возів зі сміттям до ранку припинився, серед дерев спалахнули погано зачаровані ліхтарі з блакитними проблисками, які виділяли запах протухлих яєць (міська влада активно економила, але залишати околиці звалища зовсім без світла не наважувалася). Тріскучого морозу не було, але холод відчувався.
З боку звалища з’явилася запізніла компанія, яку міс Фіберті спочатку сприйняла за сім’ю. Однак трохи зближча стало видно, що коротун, якого вела за руку скромно вдягнена жінка, виявився дорослою людиною.
— Тупай-тупай, Чудеснику недороблений! — прозвучав дуже знайомий голос. — Звик, розумієш, на чорних кататися.
— У нього шок! — втрутилася жінка.
— А у мене — радикуліт.
— Ми — урядові агенти, за допомогу нам ви отримаєте нагороду.
— В конторі Ларкесу розповіси.
— Томасе? — схлипнула міс Фіберті. — Томасе!!!
Один з перехожих повернувся і повернув до вогню прямо через кучугури.
— О! Польовий трибунал на місці. Ей, агенти, гребіть сюди!
Вслід за чорним до вогню підтягнулася дивна парочка: коротун з розфокусованим поглядом і на диво рішуча біла, яка практично волочила його на собі. Всіх трьох оточував густий помийний сморід, і Ларкес непомітно натиснув манок — пускати їх у свій лімузин він не збирався. В кінці кінців, для чого ще потрібні групи швидкого реагування?
— Томасе, де ти був?!! — обурилася мис Фіберті, але голос у неї зрадливо тремтів.
— Не сердись, Кларо, — примиряюче муркнув чорний, і жінка розтанула (Ларкес відчув укол заздрощів — йому ніколи не вдавалося ухилитися від скандалу так легко). — Там внизу був справжній дурдом! Натовп білих влаштував бійку з охороною комплексу, мало все не розвалили. А я знав, що вони білі? Ну і довбанув їх тим, чим завжди б’ю. Зверніть увагу — ніхто не вмер! До речі, вони через Академію емпатів лізли. Що там охорона робить, зовсім ґав не ловить? Ось цих на собі волочити довелося — команда нервових. Божаться, що урядові агенти.
— Полковник Кілозо? — спробував угадати Ларкес.
— Так точно, сер! — стрепенулася біла.
— Старший координатор північно-західного регіону. За моїми даними, ви працювали сама.
Новоявлений полковник моментально змінила позицію:
— Хлопчика задіяли в організації проти його волі!
Ларкес пару секунд обмірковував ситуацію, а потім значуще прищурився. Під цим поглядом коротун швидко повернувся в реальність і захникав:
— Він мене вб’є!
— Хто? — хором запитали чорні.
— Леон Хаіно, — пояснила біла. — Вони — родичі.
— Не бійся, маленький! — Ларкес зобразив таку посмішку, від якої навіть Тангора пересмикнула. — Я встигну вбити його першим.
Але міс Фіберті було далеко до проблем магів:
— Давайте, нарешті, підемо в тепло! Ми чекали вас вісім годин, у мене запалення легенів буде!
Тангор, недовго думаючи, вибрався назад на дорогу і рушив у напрямку житла. Біла вмовляла колишнього сектанта не плакати. Ларкес пішов останнім — він збирався влаштувати групі швидкого реагування сюрприз. Хай знають, кого вони змусили чекати!
Глава 53
Навіть не знаю, що краще відповідало моєму розумінню ідеальної чорномагічної помсти Чудесникам: зламаний ритуал чи передана в руки влади шпигунка. Напевне, все-таки, друге: відбитися від сектантів големи могли і без мене, а от шукати божевільних білих без допомоги аґента «нагляд» міг би цілу вічність. Тепер же за добу лише Посвячених різних мастей наловили більше дюжини. Інгерніка здригнулася.
Я думав, що Ларкес про Світову Вісь, взагалі, забуде — два дні від нього анічичирк було. Правда, це не завадило йому виставити охорону в Академії і на звалищі (без амулетів-«прищепок», ха!) і сигналізувати про знахідку якимось знавцям старовини. Тепер експерти, приголомшені новиною, топталися біля входу в комплекс, а пригнані Шерехом големи дивилися на них зсередини. Нежить поставився до новознайденого гнізда, як запеклий господар-власник, і нікого туди пускати не хотів, а я навіть сперечатися з ним не міг в силу глибокої солідарності (цим лише дай). Стимулів щось шукати і кудись рватися більше не було, я почав збиратися в Суессон.