Скоро оздоблення коридорів стало утилітарнішим, пояснюючі таблички щезли, а на підлозі з’явилися дві білі смуги з номерками, які вказували основні маршрути співробітників — генератор і лазарет (саме там щезли двоє згаданих Едом Руні «порятованих»). Місцевих лікарів сторож побоювався.
Я вибрав дорогу до генератора. Небіжчик був там один раз і добре запам’ятав великий світлий зал, де зі стелі випирала колона, якісь дивні агрегати і шлейф кабелів. Аварійні двері до генераторної відчинялися руками, я затиснув ножем механічний фіксатор на зовнішній стулці — не хотілося замикати самого себе в тамбурі — і взявся відкручувати внутрішній маховик. Шкіру залоскотало від присутності магії.
Я вже майже на місці…
Зайшов і мало не гепнувся головою об балку. М-да, надто я довірився пам’яті мертвяка, а з того часу тут багато що встигло помінятися. Величезний зал був захаращений до неможливості, зверху до низу. Звідусіль стирчало щось зайве: грубо зварені швелери, обрізані опори оглядових майданчиків і навіть купа битих світильників. Під ногами заскрипів пісок, який самою своєю присутністю ображав прийняті на «ла-ла-ла» порядки.
Все дивніше і дивніше… Я поправи ґніт на ліхтарі і почав обережно роззиратися.
Для початку варто відкинути алюзії чужої свідомості — тут у мене більше шансів розібратися у всьому самотужки, без допомоги сторожа, якому магічні вогники нагадували дискотеку. Посередині залу під загостреним кінцем фокусуючої колони било справжнє Чорне Джерело. В смислі — огорнутий синюватими сполохами і обмежений низьким бортиком (порталом — підказала пам’ять) фонтан чорнильного мороку. Я і не уявляв, що ЦЕ може бути таким великим! Щось всередині в мені тягнуло і смикало, кликало зануритися в це потойбічне сяйво, але дебілів серед магів нема — не виживають.
Стін наче торкнулося легке спотворення, схоже на сліди присутності фоми, тим не менше, нежитів ніде не спостерігалося і не відчувалося. А далі — найцікавіше! Протилежна від дверей стіна було грубо розламана. На підсипці з глини і щебеню ржавіли рейки вузькоколійки і пара не піднятих наверх вагончиків. Навколо порталу і Джерела громадилося те, що я спочатку сприйняв за завал з броньованих плит (така недокінчена баня). Мені довелося двічі обійти це вздовж периметра і видряпатися на вцілілі опори, щоби зрозуміти — для випадковості, у цієї штуки надто регулярна структура.
Ну от, ось і він, переривач. Спостереження раз: він точно не є частиною первинної конструкції.
Я-то гадав, чому пізніші відвідувачі не знайшли хвилинки, щоби поховати труп контролера, а вони просто туди не ходили. Напевне, охорона комплексу не була розрахована на настільки глибокий підкоп. Не маючи можливості користуватися дверима і підйомниками, прибульці протягували переривач під землею частинами і складали в одне ціле вже на місці. Скільки праці на це потрачено! Чому же в них нічого не вийшло?
Видима частина виявилася лише ярусом генераторної, конструкції Джерела йшли глибше під підлогу. Я спустився туди засміченими сходами, щоби побачити основу фонтану: дзеркало з невідомого сплаву і чотири кам’яні дуги, які утримували над ним паралелепіпед, розмір якого неприємно нагадував труну.
Я знав це місце, жодного разу не бачив, але знав. Може, почала проявлятися заблукала пам’ять містера Флапа? Ні, знайомим було відчуття — так зі мною було в прóсторі Золотих Воріт. Магія тут є, але я її не бачу.
Чорні брижі закрутилися в повітрі, безконечний шелест забив вуха, наче вата. Шерех прийшов.
«Ти знахабнів, чудовиську! Я тут справами займаюся, а ти перед очима майориш!»
Монстр звернув на мене уваги, і в приміщенні несподівано посвітліло. Ліхтар яскраво освітив величезне дзеркало, кам’яні опори і підвішений між ними кокон у вирі чорного листя. Ми десь хвилину дивилися одне на одного, а потім Шерех чомусь вирішив, що він голий.
Мамо моя! Я думав, мене вже ніщо не здивує. Помилявся. З іншого боку, чого можна чекати від амулета, нехай древнього, великого і зробленого простими людьми.
Це — дуже древнє і категорично заборонне нині чаклунство, я сам про нього взнав лише недавно. Особливих зусиль воно не вимагає, але за оманливою простотою реалізації ховається майже непередбачуваний результат. Наприклад, мого Макса змушує рухатися сутність мертвого собаки, але це випадок, майже чудо, а самостійно і навмисне мене вистачало лише на комах. Для того, щоби цілеспрямовано створити духа, який забезпечує стабільність Золотих Воріт, була потрібна людська жертва і титанічні зусилля цілої бригади магів, зате за складністю тамтешні сторожові прокляття непорівнянні з класичними. Складність, у ній вся проблема! Аналогічно і управління Світовою Віссю довірили одному з двох людей, які пропали в лазареті.