Зробити хоч щось капосне я не встиг, якийсь молодшокурсник, не стукаючи, розчинив двері і вигукнув: «Тангор — до проректора!» — і одразу втік.
Настрій одразу зіпсувався.
Чорний маг з поганим настроєм — найгірше зі всіх можливих проклять. Сохнучи від цікавості, однокурсники багатозначно шелестіли конспектами, але коментувати події не наважувалася. Таке щастя не могло продовжуватися вічно. Як тільки пролунав дзвінок, до аудиторії, ледве не збиваючи з ніг викладача, увірвався Рональд Рест на прізвисько Рон-Чвертка.
Чвертка перед магами не тушувався, ні перед чорними, ні перед білими.
— Здоров, Томасе! — закричав Чвертка. — Тебе до Дракона викликають!!
А то ще хтось про це не знав… Томас Тангор — це про мене. Ніяких прізвиськ я категорично не сприймаю, «Тангор» — це саме по собі прізвисько.
— Привіт, — похмуро буркнув я, розвивати тему не хотілося.
— І що ти наробив? — Продовжив допитуватися Чвертка.
— Побився.
— О, — розчаровано протягнув він і відвалив.
Так, бійка за участю студента з чорних — це банально, нудно і нецікаво. Надто сильно вписується в образ. На відміну від слабодухих білих, ми відкриті конфлікти любимо, а вигляд крові нам навіть підсвідомо подобається. Природно, коли кров не своя. Керівництво Університету завжди стоїть перед трагічною дилемою: вимагати, щоб чорні поводилися так само, які інші студенти, нема сенсу, але і залишати такого типу поведінку без покарання недопустимо. І ось якісь мудрагель (знав би, хто, з могили би його підняв!) знайшов ідеальне зі всіх боків рішення — виправні роботи. Це щось на кшталт відшкрябування котлів в університетській їдальні, прибирання гною за мешканцями віварію, або миття туалетів. Відмовитися — означало вилетіти з Університету за порушення дисципліни. Три роки мені вдавалося уникати цієї «радості», але, схоже, вчорашній візит у поліцію поставив на моєму везінні крапку…
Ні, я не заперечую, але хочу звернути увагу, що деякі так звані «прості смертні» виявляються набагато більшими засранцями, ніж який завгодно чорний маг. Та взяти для прикладу того ж Рональда Реста, який заслужив своє прізвисько тим, щоб перше ніж набухатися до безпам’ятства, вимагав налити йому «тіко чвертку», а, набухавшись, починав доколупуватися до всіх осіб чоловічої статі навколо і клеїти всіх осіб статі жіночої. Навчені гірким досвідом, однокурсники залишали студентську кнайпу, лише тільки він з’являвся на обрії. Так от, Чвертка сприймав практику виправних робіт з обуренням, як послаблення!
Тільки би не віварій…
Словом, до дверей кабінету проректора по роботі з важкими студентами (цим евфемізмом в університеті позначали чорних магів) я підійшов, наперед почуваючись хворим і нещасним. Мідна табличка сповіщала, що за дверима знаходиться містер Даркон, але на мій погляд, там слід було зобразити знак-оберег для відвертання ґулів.
Всупереч очікуванням, сердитим або роздратованим проректор не виглядав.
— Мені повідомили, що вчора ви провели пару годин в нашій улюблені конторі, — він змовницьки підморгнув, а мене від спогадів пересмикнуло. — Не беріть те, що сталося, близько до серця, — і у відповідь на мій здивований погляд, — всі чорні маги в бутність студентами попадають у поліцію. Це ще один закон природи, і не нам з вами його порушувати.
Особисто мені було глибоко плювати на статистику, а от в очах проректора з’явився жвавий інтерес.
— І як, чи спробували ви свої сили на слідчому?
Я енергійно покрутив головою. Як можна!? Напад на стражів порядку з застосуванням магії — чисте самогубство.
— Вітаю! Значить, найпершим записом у вашій справі буде «особливо благонадійний». Повірте, для вашої кар’єри це важитиме більше, ніж найкращі характеристики з місця навчання, — проректор перейшов на довірливий тон. — Після стількох років мені здається, що вони навмисне ставлять собі за мету вивести затриманого з себе, напевно, це єдиний спосіб зрозуміти, на що здатний чарівник. Досить ризиковано, правда.