Наприклад, коли часу до заходу сонця буде більше, тому що надмірно самовпевнені чорні маги в Краухарді довго не живуть. І взагалі, пити треба менше.
Я зітхнув, подивувавшись, як швидко життя в місті відучило мене від обережності, і став потихеньку пробиратися назад. Перед моїми очами уже маячила тепленька постіль — якщо заспівати Джо пісеньку про бідного хлопчика, який так змучився з дороги, то він, звичайно ж, погодиться довезти мене додому на бричці. Тачка теж підійде. Уже коло самих будинків я наткнувся на двох дивних типів, які копирсатися під навісом з усіляким машинним мотлохом, але надмір з’їдженого і випитого не дали мені задуматися, що це вони тут роблять, і чого їх мармизи мені незнайомі. Там мало чого? Народу зібралося до біса. Пробурмотівши щось типу «вибачєйте, панове», я протиснувся попри них, але варто було незнайомцям опинитися у мене за спиною, як мій бік ніби щось вжалило. Якого? Тут ноги підкосилися, і моє безвільне тіло завалилося, але не на землю, а в чіпкі руки цієї парочки. Мене швидко затягнули за гаражі.
— Ну? — напружено запитав один.
— Нічого, — відповів другий, ретельно обслідувавши мої кишені.
— Прокляття! Так чого ж він тут вештався?
— Хрін його знає. Що робити будем? Двоє в одному місці — уже підозріло, а нам копи тут ні до чого.
Перший на секунду замислився.
Скинемо його в яр, — виніс він свій вердикт, — після п’янки ніхто не розбереться.
Усі мої відчуття протестуючи завили: зразу за подвір’ям дядька схил гори розтинала глибока промоїна, така мініатюрна ущелина, вся у вузьких тріщинах і мокрих каменях. Якщо я туди впаду, нічого цілого в тілі не залишиться, а знайдуть мене лише через три дні, за запахом. Але, не дивлячись на ревучу всередині лють Джерела, м’язи залишалися в’ялими і скам’янілими, а сконцентруватися на якомусь заклятті було абсолютно неможливо. Оце я втрапив.
Положення врятував Макс — не дожидаючись, коли я сам згадаю про його присутність, він подав голос.
Гарчання пса-зомбі прозвучало для мене як музика. Не знаю, що встигли розгледіти ті двоє, але за мить про них нагадувало лише швидко затихаюче вдалині тупотіння. А я залишився лежати, повільно усвідомлюючи жах свого положення. Послати Макса за допомогою я не міг — в Краухарді будь-хто розпізнає в ньому нежить, а що здатні утнути з такого приводу підпилі хлопи, страшно навіть думати. Залишалося тільки чекати, коли дія зілля закінчиться. Може, все обійдеться! (Ви ж пам’ятаєте — чорні маги на диво самовпевнені.) Я подумки відіслав Макса слідкувати за тою парою і приготувався терпіти.
Хвилини тягнулися повільно, як патока, смеркалося, чи це темніло у мене в очах? Дихати ставало все важче, всієї могутності Джерела було недостатньо, щоби прогнати з тіла гидкий тягучий холод, який наполегливо прибирався до серця.
І тут я все зрозумів: саме так і помер дядько Ґордон — сам, один, на холодних каменях, усвідомлюючи, що скоєний злочин буде прийнято за старечу слабкість. І ці двоє були причиною його смерті. Убити їх! Але тепер вони були далеко, а я лежав тут, і Макс мене, здається, не чув.
Холод переріс в тупий біль, мені почав дошкуляти страх задихнутися. Чи скоро спохватяться, що мене немає? Джо може вирішити, що я пішов додому сам, і поки вони проїдуться туди-сюди і зрозуміють, що мене ніде немає… Шукати почнуть лише зранку — у чорного мага більше шансів вижити у темряві, ніж у нетверезих рятувальників. Все логічно.
Я намагався не впасти в паніку і зайняти думки чимось життєствердним. Згадати про роботу, зосередитися на планах (у мене же стільки планів!), на мої дивакуватій родині, якій без допомоги тверезомислячого чорного просто не обійтися. Тільки би не заснути, шерех крові на вухах так солодко присипляє… Стоп, з яких це пір кров шурхотить? Якимось неймовірним зусиллям мені вдалося повернути в очних ямах підсохлі без кліпання очі — над краєм яру колихалося щось, що найбільше нагадувало купину збитого вітром листя.
Все, гаплик прийшов, зустрічайте.
Зустріч з потойбічним — це якраз те, чого мені зараз не вистачало, саме зараз. Недаремно кажуть — Шерех не забуває тих, чиє серце хоч раз чув. Він прийшов за мною, а я ж такий молодий! (Зате передсмертні спогади багато часу не займуть, теж плюс.) Передусім, не можна було показувати йому свого страху, якщо моя нелегальна практика і навчила мене хоч чогось, то це банальної істини — нежить визначає силу супротивника за тим, як сильно той боїться. Може, він прийшов помститися за загиблих побратимів? Дурниці якісь лізуть в голову… Я не збирався здаватися без бою, але чітко розумів, що моїх притлумлених отрутою здібностей вистачить тільки на дружній ляпас. Зжерти — зіжре, але вдавиться. Печією замучу!