Так, треба думати про щось приємне. Що в мене там було приємного? Мій мотоцикл, моя анонімна слава, пес-зомбі (симпатична тварюка), Лючик розповісти мені хотів щось, весь похорон навколо мене вистрибував. Ці двоє мерзотників тут щось шукали: що? Родинна честь вимагає від мене знайти і заволодіти скарбом. Тепер кожен удар серце віддавався в грудях різким болем, пересохлі очі пекло, перед мисленим зором вервечкою плили картини попереднього дня (такі яскраві!), епізоди останнього бурхливого року, обставини минулого літа, спогади про мою першу зустріч з Шерехом.
Злякався я тільки після того, як зрозумів, що дивлюся на себе з боку руїн, зверху вниз.
Глава 17
Перевіряючі зі столиці приїхали, як і передбачав містер Сатал, але Паровоз їх не боявся: його контора була як вітрина магазину — прозора і сяюча (дивитися можна, чіпати — ні). Суворих аудиторів чекала ідеальна звітність, дружні клерки, варта в начищених мундирах і майже повна відсутність на місцях рядових співробітників. Нічого не поробиш, всі на завданнях — справ неміряно!
Ніколи ще стільки оперативників не отримувала відпустку на початку літа…
Паровоз не обманював себе: якби перевіряючі задалися ціллю докопатися саме до нього, то знайти (ну, або придумати) привід можна було завжди. Інша справа, що на повноцінне службове розслідування цей привід не потягнув би, в крайньому випадку — на догану або запис «про неповну відповідність». Теж неприємно, але звично. Повісити на нього вину за появу на ринку забороненого зілля ніхто не міг.
Судячи з того, з яким незадоволенням аудитори вивчали результати розслідування, вони все це прекрасно розуміли. Так, справа про «сльози дракона» уже відправилася в суд! Міс Кевінахарі підкинула капітанові наводку, і лабораторію вдалося оперативно накрити, правда, організатор цього беззаконня втік, і Паровоз був переконаний, десь тихо скапустився (такі проколи нікому не прощають). В руках слідчих НЗАМПІС залишилися двоє обдовбаних до неможливості білих магів і кілька дрібних сошок, які поширювали трійло під виглядом стимулюючого засобу. Питання про те, звідки до злочинців попав рецепт неймовірно небезпечного зілля, капітан Бер, без сумнівів переадресував столичному начальству — це питання було поза його компетенцією. Оголошений в розшук негідник всього рік як перебрався у Редстон зі східного узбережжя, от хай і виясняють, чим він там займався.
На час роботи комісії старший координатор регіону демонстративно полишив місто, але, повернувшись, він був на диво добре інформований про все, що ставалося.
— Легко відбулися, — коротко узагальнив містер Сатал, — мені казали, що вони мали прямий наказ зняти керівництво редстонського відділу, але бажаючих зайняти вашу посаду не знайшлося. Так що розглядайте це як заохочення. Над нами все ще висить Чорний Лицар, а на що він здатний, опинившись не при ділах, жоден емпат передбачати не береться
— Навряд чи він хоч щось утне, — замислено протягнув капітан, — у нього зараз нове джерело прибутків. Нащо йому ризикувати?
Чорний маг якось дуже недобро подивився на капітана, і Паровоз пошкодував, що на ньому немає костюму вищого захисту.
— Признавайся, стерво, хто це?
— Е-е… Один студент, здається. Попереджую, доказів у мене немає!
— Та і біс з ним! Але це точно?
Капітан знизав плечима:
— У нього нестандартний канал. Був упійманий на незаконній практиці. Три роки жив у гуртожитку, за півсотні в семестр, зараз винаймає навіть не кімнату — квартиру, а костюми в нього такі, що мені на будь-який з них працювати не менше місяця. Родом з Краухарда. На початку року купив у «Плаза» чорний мотоцикл.
Згадувати випадок з кристалом Паровоз не став, так само як і те, що почав наводити довідки лише після того, як побачив, на кого перетворився замурзаний хлопчисько, готовий ганяти домовиків за двадцять крон штука.
— М-м, — містер Сатал блаженно замружився. — Познайом!
— Для чого? — насторожився Паровоз.
— В очі хочу подивитися, — старший координатор пойорзав у кріслі. — Не розумієш, чи що? Це ж геній! Самородок! Сорок чотири епізоди без всякої страховки і жодної осічки. У нормальних магів такого не буває. Просто другий Тангор, розумієш!
— Тангор? — напружився капітан.
— Ну, так… Був такий координатор, років двадцять тому, нам на курсах всі мізки їм про… Гм… Теж десь тут служив.