Макс, виляючи хвостом, вибіг мені назустріч і почав крутитися навколо ніг (все правильно, ми прийшли вдвох, як друзі, і ніяких причин нервуватися у зомбі не було. Я потріпав його по шерсті, звично поновлюючи реанімуюче закляття. Ну а чого тепер встидатися. Шеф редстонського НЗАМПІС холоднокровно спостерігав це видовище. Залізні у мужика нерви.
— Нащо ти це зробив?
Я знизав плечима:
— Так вийшло! — Макс підставляв мені вуха під почухати і поглядав на незнайомця досить дружньо. — Він мені врятував життя. І він також жертва тих ґоулів.
Якщо подумати, то пес тоді противився переродженню набагато довше, ніж люди.
— Добре, що зроблено, то зроблено, — похмуро вимовив хтось у мене за спиною
Маг. Чорний. Дорослий. Щось в мені клацнуло, і я до кінчиків нігтів усвідомив посту істину: бійку з ним краще не починати — приб’є. Макс щільно притиснувшись до мого коліна, наставив вуха хаткою.
— Вгамуй звірюку, візьми за нашийник! Не люблю собак.
Я міцно схопив Макса за шкірку, хоча був певен, що без моєї команди він не рушить з місця. В моїй свідомості один за одним пролітали епізоди, коли мені раніше доводилося зіштовхуватися з іншими чорними магами особисто. Негусто: дядько, Сміт, містер Ракшат — от, здається, і все. Нікого справді крутого серед них не було, а цей мужик був крутим, до емпата не ходи. Визначати вік мага — заняття невдячне, але мені здавалося, що йому не більше сорока, при цьому уява вперто домальовувала йому генеральські погони. Надмір влади додає обличчю чорного такий специфічний вираз… Кого ж це капітан Бер відкопав на мою голову?
Маг впритул розглядав Макса:
— Цікавишся некромантією?
Просто так запитав, не здригнувся навіть, ніби марку на конверта наклеїв.
— Нафіг воно мені треба? Просто пса шкода було.
Тупо звучить. Чорному магові, бачите, сподобалася благородна тваринка. Скажуть — псих, лікувати почнуть…
Маг підняв брову:
— А його думку ти запитав?
Ми з Максом трохи розгублено переглянулися:
— Та він, ніби, був не проти.
— Чим користувався?
Це був найскладніший момент. Якщо я не готувався до некротичного рятувала, то яким чином зумів його провести? Мені нічого не залишалося, як сказати чисту правду:
— Та якось само по собі вийшло.
Капітан Бер виразно пирхнув.
Маг переключив увагу з зомбі на мене. В принципі, чорних важко чимось налякати, але у мене за душею було стільки дрібних грішків (починаючи з того ж Шереха), що зустріти його погляд з відстороненою байдужістю я не зумів. Йому це сподобалося. (От скотина!) І я був змушений мовчки терпіти його безцеремонне розглядання. Бо справжньому бойовому магу всі мої навики — на один зуб, а капітан Бер тим часом атакує мене ззаду і задушить на смерть — таку тушу як у нього ніяким закляттям не зупиниш. Нестерпно отак стояти, чекати, і навіть в морду не даш!
Напевно, це було щось на кшталт екзамену. Переконавшись, що кидатися в самозгубну атаку я не збираюся, маг втратив до мене цікавість і меланхолійно кивнув своєму спільникові.
— Значить так, — почав капітан Бер, — до кінця тижня в подробицях опишеш усі свої пригоди, і особисто принесеш мені. Зрозумів? Буде хоч маленьке розходження з моїми даними — посаджу.
— І що потім? — обережно уточнив я.
— Нам зараз… як би тобі сказати, ще одна сенсація ні до чого. Слідкувати за тобою будем, твою мать!
Ну і чого їм всім не дають спокою мої родичі? Я зробив титанічне зусилля, щоб приховати полегшений віддих. Як все вдало вийшло! Винним я не почувався (в чóму і чомý?), а от за життя (існування?) Макса трохи побоювався.
— І ось що ще, — тихо і вкрадливо додав маг.
У мене волосся стало дибки.
— Ще раз засвітишся, чи там чутки якісь підуть — нарікай на себе!
Малопомітна чорна тінь ледь чутно торкнулася моєї шкіри.
Я швидко закивав, а він, задоволений досягнутим ефектом, неквапно кудись пішов, лавіруючи ніж купами іржавого брухту. Вражаюче: двоє чорних магів розійшлися без дуелі! Від простоти і неприродності того, що сталося, трохи крутилася голова.
— Підемо, підкину тебе до квартири, — гмикнув Паровоз.
— Дякую, я сам.
— Що, і валізу сам потягнеш?
Так, валіза була проблемою. Добре: він мене сюди завіз, нехай він і вивозить! Я, плеснувши Макса по спині, відправив його до шопки, підпер двері патиком і пішов назад до машини.
Обіцяна містерові Саталу зустріч пройшла, м’яко кажучи, не так, як заплановано. В ході операції Паровоз не ставив під сумнів накази старшого за званням (звичка!), але після повернення в офіс зберегти витримку не зміг: