— Ми повинні…
— Ні.
— Ну, хоча-би…
— Ні.
— Сер, елементи некромантії — найвищий злочин, який може здійснити чорний маг. Ігнорувати його буде просто… Просто…
— Хочеш, я тобі наказ за власним підписом дам?
Сатал був першим начальником, який запропонував Беру уникнути особистої відповідальності.
— Не треба, Дане, — розчулено відреагував Паровоз, — я ж не про це! Парубка несе, причому неабияк несе, і вже не вперше. Жити як всі він уже не в стані, його потрібно або вербувати, або саджати, без варіантів.
— Не метушися! — спокійно наказав чорний маг. — Все під контролем. Як старший координатор регіону я можу дати санкцію на застосування некромантії, скажімо, для оперативних цілей. Природньо, якщо він підпише контракт, хай і заднім числом. І тут йому від нас нікуди не дітися — проти натури не попреш. Підставився він двічі, підставиться і втретє, тоді і будемо вербувати: він не буде себе почувати загнаним в глухий кут, він буде нам ВДЯЧНИЙ. А, враховуючи, що у нього навіть зомбі пустує як мале цуценя, за невинних громадян я не турбуюся. Ти часто бачив таку картину?
Капітан Бер щось мугикнув:
— Патологія! Переродження неможливо зупинити на середині. І тут не має значення, наскільки свіжий труп.
— Ну, допустимо, можливо, просто рідко кому вдається, а тому — однаково, що неможливо. Учнем його візьму! А що? Здібності є, базу університет закладає відмінну, залишаються всякі дрібниці, до яких своїм розумом не всякий дійде. Буде мене «сенсеєм» називати…
Паровоз подивився на розмріяного мага і мовчки закотив очі. Чорні! Цим дай волю, вони історію на триста років наперед напишуть — сперечатися сенсу нема. Варто передати суть розмови Міс Кевінахарі, хай терапією займається.
IV. Шерехи і шепоти (частина 2)
Той, кому суджено бути повішеним, навіть вночі, в грозу, п’яним, поковзнутися на огризку і впасти головою на забуті садівником граблі не може ніяким чином.
Глава 20
Рештки взятої в «Біокіні» відпустки я був зайнятий тим, що виводив перший у своєму житті звіт. Події я викладав пунктуально, постійно звіряючи свої спогади з робочими записами, брехати не наважився, але мав сильну підозру, що правда їм вдасться першорядною брехнею. І що тоді? Доживати свої дні в тюрмі для особливо небезпечних чаклунів мені не хотілося (кажуть, мерзенна місцина). З іншого боку, пускатися навтьоки ніби причин не було.
Звичайна людина від таких переживань дістала би інфаркт, я вже не кажу про білого мага, але в мене мучило тільки безвихідне роздратування. Злило, що «нагляд» так швидко розкусив моє друге «я». Треба було відмовлятися від всього! Ні в чому не признаватися, ніби, я — не я, мотоцикл — мій, а собака — не мій, але тоді невідомо, як все би обернулося, а так постраждало лише мої самолюбство. Переживу. Одначе дивна поступливість невідомого чаклуна наводила на підозру про існування якоїсь хитрої пастки.
Так чи інакше, папку зі звітом капітан Бер отримав від мене вчасно, і навіть моралі мені більше читати не став. Ось це уже лякало — поліцейський не міг не знати натури чорних магів, відсутність жорсткої реакції дезорієнтує нас і породжує відчуття вседозволеності, практично гарантуючи рецидиви. Чи не провокують вони мене на новий злочин? Я вирішив діяти їм на зло — ні на що не піддаватися. Буду тихим, ввічливим і скромним, принаймні, до закінчення університет, всього лиш рік потерпіти. Грошей у мене тепер кури не клюють, ніяких питань до мого Здобуття нема, ніщо більше не заважає мені повністю зосередитися на алхімії. Адже я тільки цього і хотів! В якості бонусу мені дісталися чотири машинописних листки з інструкцією «Як утримувати зомбі». Судячи з неї, Максові періодично треба було давати спеціальний мінеральний бульйон. Пора було відвідати улюблену контору і натягати у Йогана потрібних хімікатів
Знав би з, чим це закінчиться, здав без зомбі в «нагляд», на досліди, і хай годують, чим хочуть.
В офісі «Біокіна» мене зустріла ридаюча Бела (блакитноока брюнетка). Ну, і що у них тут знову? Макет, ніби, працює. Карл і Йоган танцюють навколо нього з бубном день і ніч, моя присутність там зовсім не потрібна. Та і не стала би вона через якийсь бродильний чан пускати сльози.
Від проблем секретарки я вирішив відсторонитися (поняття не маю, що робити з заплаканими жінками), але тут мене спіткав облом. Її рюмсання діставало мене в будь-якому кутку величезного офісу і втикалося в мозок як розжарений цвях. Я здогадувався, хто це розважається, битих півгодини медитував, намагаючись відмежуватися від зовнішніх впливів. Щоби якась потойбічна тварюка вчила мене жити! Нічого не вдалося: те місце в моїй сутності, де засів Шерех, поки було недоступним свідомому впливові (в кінці кінців, я всього лиш рік як чаклун), ридання навіть посилилося, заслоняючи собою решту звуків.