— І в тебе сталo нахабства сюди прийти… — втомлено почав він.
— А шо робити? Ці ваші укурки «мама» толком сказати не можуть, а мені потрібна конкретика. Прийшлося пиляти сюди, «учителю». Пішки, між іншим, йшов, ногу натер!
Хто мені тепер скаже, чого я так поспішав? Переді мною стоять троє Чудесників, тих самих, що переполошили весь Редстон і поставили рачки Університет. Більше того: один з них, напевно ще й маг, причому, не останній в своїй банді. Чи не пропав я в положення того мужика, який (в Краухарській версії казки) упіймав Земляного Чоловіка і не зумів притягнути його додому?.
Але відступати було пізно. Де не врятує сила, допоможе наглість!
— Ну, коліться, що ви там зробили, майстеряки — руки-з-сраки.
Лоран прикрив очі, демонструючи, яку безодню терпіння він змушений проявляти в розмові, і спробував промовчати. Він погано знав характер чорних.
— Лише не кажи мені, що ти — маг-винахідник, однаково не повірю, пика не та.
— О, звичайно, нічого оригінального, — не втримався Чудесник, — всього лиш Кайдани Вибавлення! Сподіваюся, цей термін вам знайомий?
— Нічого не наплутав? — строго перепитав я, чим шокував його остаточно.
Ніякого дискомфорту (холоду, пустоти, самотності) від втрати Джерела у мене не виникало. Дивно. Я далекий від думки всерйоз ототожнювати магію з тілесною кінцівкою, але вважав, що печально відомі Кайдани сприймаються якось інакше. Невже це — оте саме, чого до гикавки боїться більшість чорних магів? От сміху-то!
— Не сумнівайтеся, — запевнив мене він. — Мабуть, печально бути присутнім при кінці власної кар’єри?
Цікаво, а він мене за кого вважає? Знизав плечами:
— Це не дуже. Взагалі-то, я алхіміком збирався бути. Але «наглядові» про вас все-одно скажу, бо нема чого.
Вони різко посмутніли.
— Схоже, — зітхнув Лоран, — ти не розумієш, яку послугу ми тобі зробили, звільнивши від згубного впливу тьми…
Я відповів йому непристійним жестом.
— … бо порок надто глибоко пустив коріння в твою душу. Ти змушуєш нас вдатися до крайніх заходів!
Це що він, загрожує чорному? Зовсім білі знахабніли! Навіть якщо магії у мене дійсно нема, я ж і просто в рило дати можу, причому, сильно, про що Лоранові негайно і було сказано. Замість відповіді, качки набундючилися і рушили в мій бік.
Ох ти, гобліни-недоноски, карликовий вид!
У справжній сутичці троє противників нараз — гарантований гаплик, і якби переді мною була зла міська шпана, я би розвернувся і дав дьору — відступати вчасно чорні теж не бояться. Але це були саме качки — виховані домашні хлопчики, які вирішили стати крутими за допомогою гирь і гантель, їх бойове мистецтво не шліфувалося в десятках дрібних сутичок з розбитими носами і набитими ґулями. Супроти обірванця з краухардської глибинки вони були як домашні пестунчики проти вуличного котяри.
Поки друзі Лорана клацали дзьобами, я перекинув їм під ноги важку бочку — тепер вони змушені були нападати на мене по-одному. А ще тут дуже погано підмітали підлогу. Зробивши вигляд, що займаю низьку стійку, я навпомацки нашкріб жменю піску і кинув його в лице першому противникові. Він на секунду остовпів, прогнувся назад, захищаючи очі, і тут же дістав черевиком по литці. Відчуття — словами не передаш, знаю по собі.
— …!!!
От, далися їм мої родичі! Відповідати на образу часу не було — другий качок пішов в атаку. Не знаю, у кого вони брали уроки, але гроші вони викинули на вітер: бійка сам на сам без зброї — не бійка, а шарварок у шинку. Ну, і прийоми відповідні: я схопив його за одяг, потягнув за собою, і через пару секунд він фінішував чолом до одного з ящиків. Можна було ухитритися об кут стукнути, але тоді у мене на руках був би теплий труп, а вбивати людей мені було якось незвично.
Кого я недооцінив, так це Лорана — він дуже тверезо переглянув свої шанси проти чорного, хай навіть не чаклуна. Поки його товариші діставали по морді, він зайняв у підсобку і тепер готовий був показати клас:
— Все, хана тобі, проклятий чарівнику!
Ніякої екзотики з арсеналів білих магів. Лоран тримав у руках конструкцію, за володіння якою приватних осіб кидали за ґрати на роки, не вникаючи в обставини — здоровенний арбалет, заряджений болтом товщиною з палець. Така штука майже нічим не відрізняється від бойової магії, хіба, заряджати довше, зате відбитків аури не залишає і ніяких особливих здібностей для використання не вимагає. Гладенький наконечник був вимащений чимось масним, виясняти, чи це олива чи отрута, у мене бажання не було.