Забувши про все, я сотворив найпростіше відвертаюче плетіння і метнув його в противників.
Спалахнуло яскраве світло. Пахнýло жаром і гірким смородом. Коли я прокліпався, навколо було дуже тихо, і тільки осідали на підлогу чорні пластівці сажі. Моїх суперників ніде не було. Не чути було зляканих криків чи відлуння кроків, скрипу дощок підлоги чи гримання дверей. Тільки чорний пил, який запорошив все навколо… Коли до мене дійшло, що оце тільки що сталося, кров відступила від голови, а серце опустилося кудись у п’яти. Я моментально виметнувся з ангара, не розбираючись особливо, куди і навіщо біжу.
Дрібки сажі і жовтувата пара, розсіяна попід стелею — от і все, що залишилося від трьох чоловік, що посміли перечитися з чорним магом. І ще — одного бойового арбалета.
Справа навіть не в тому, що я позбавив когось життя (цього факту я ще не усвідомив), а в тому, що все сталося настільки стрімко і без свідомих зусиль з мого боку. В пам’яті спливли розповіді дядька про збройне прокляття. Невже саме зараз мій нестандартний канал сили дав про себе знати? Адже це ж саме закляття я повторював на заняттях багато разів! І все що воно робило — примушувало кульки відскакувати убік!
Додому (а це мінімум десять кілометрів і на іншому боці ріки) я добіг одним духом. Консьєржка подивився на мене і без звука видала запасні ключі (вона не самогубець). Їсти хотів, але не міг, від нервів. Повна сублімація думок.
Випив валер’янки, ліг спати. Проспав недовго. Дзвінок у двері, на порозі стоїть господар каретного двору, і посміхаючись, протягує мені мою барсетку:
— Як я і казав, сталося прикре непорозуміння. В темряві мій працівник не одразу помітив забутий вами предмет, він збирався повернути його вам сьогодні, але трохи захворів.
Оскільки Лорана на момент розмови, яка у них, ніби, сталася, можна було збирати віничком у смітярку, мужик, звичайно, брехав. Важко сказати, як підприємливий босс зумів проникнути до квартири покійного Чудесника, але він забрав звідтам єдину річ, яка могла би вказати на мій зв’язок з убитим.
— Спасибі! — щиро подякував я.
— У вас залишилися якісь питання?
— Ніяких! Я вам дуже вдячний.
Випив ще валер’янки, ліг спати. Дзвінок у двері, на порозі стоїть капітан Бер в якомусь чорному комбінезоні, жахливо смердить паленим, і важко дихає. Сказав йому: «Фу-у-у» і замкнув двері.
Ліг спати, дзвінок, за дверима стоїть дядько, посміхається, хоче зайти. Заверещав, прокинувся. Примариться ж така муть!
Глава 23
Печально відомий коледж святого Іогана горів жарко і довго.
Паровоз приїжджав сюди вже вдруге: два роки тому, ще за Ларкеса, осовілі він безкарності підлітки оскопили тут молодшого хлопчика, неініційованого білого, а потім всі вмерли від стихійного прокляття, першого і останнього в житті мага. Разом з ними вмерли шістдесят чотири особи з учнів і обслуги — всі, кого встиг обдати своєю люттю гинучий чарівник. А хто казав, що біла магія не небезпечна?
Пожежні брандспойти вилили на острів мало не половину ріки, але, якби не нужди слідства, Конрад Бер з задоволенням дозволив би вогню казитися на волі ще, все одне це місце ніхто не бажав купувати. Ще недавно привілейований учбовий заклад, зараз коледж був повністю закинутим, а в закинутих місцях рано чи пізно заводиться якась гидь. Правда, Паровоз ніяк не очікував, що вона і цього разу буде теплокровною.
В залитому водою і витоптаному пожежними дворі лікарі заспокоювали сильно обгорілого білого, який не бажав звідси йти і запевняв усіх, що від втратив душу «тут, точно десь тут» і молив допомогти йому в його пошуках.
— Ще одного дурника балкою прибило, — пояснив Паровозу лікар, зі звичним для поліцейських лікарів цинізмом, — може, так для нього навіть краще.
— «Драконячі сльози»? — кивнув капітан на постраждалого.
— Ні, щось на кшталт лоботомії. Конкретніше скажу після обслідування, якщо він до нього доживе.
Паровоз розуміюче кивнув і зайшов досередини чорного від кіптяви будинку. Жахливо пахло паленим, вона хлюпала під ногами і крапала на голову.
— Ваші — там, — махнув рукою пожежник, змотуючи брезентовий рукав.
Старший координатор регіону знайшовся посеред залу, який, видно, був епіцентром пожежі — дошки підлоги тут прогоріли наскрізь, і переміщатися можна було лише благенькими містками, які пожежники кинули поверх вцілілих конструкцій. Загальна увага була прикована до погнутого остову хірургічного стола: навколо нього, на колінах, занурившись в чорне місиво мало не по лікті, повзали маги-експерти і особисто містер Сатал. Серед чаклунів панувало нездорове пожвавлення.