І батарейка скоро сяде.
Чого ж ця скотина пробує від мене добитися? Відповідь прийшла блискавично — холодні липкі щупальця жадібно потягнулися до моєї свідомості, де зберігається пам’ять, де знаходиться витік бажань, куди сходяться струни почуттів. Я встромив пластинки електродів у шкіру до крові і тримав так, поки в голові не запанувала крижана тиша. Здохну, але не дамся!
Одначе, треба було спішити.
Я вийняв з письмового столу візитівку капітана Бера (руки так дрижали, що повернути ключ з першого разу не вдалося). Який тепер сенс шкодувати і каятися? Ніякої іншої допомоги я просто не встигну знайти, добре, якщо хоч туди зможу добратися.
Сідати на трамвай я не наважився — боявся, що буду їздити кругами, зате всякий візник в Редстоні знає будівлю н Парк-роуд. Ніколи б не подумав, що назву цю адресу добровільно.
Під’їзд поліцейського управління виглядав все так само монументально — шиби не побили і мідь не потьмяніла. В фойє було на диво малолюдно. Минулого разу я вилетів звідси так стрімко, що інтер’єр не відбився у моїй пам’яті, а капітан Бер водив мене досередини через службовий хід. Взагалі, шикарно вони живуть! На підлозі лежав гарний синьо-сірий килим. Чому би й ні? Поліцейське управління — не квартальна ділянка, п’яних гуляк сюди не водять. Але уява вперто домальовувала під килимом парочку захисних пентаграм. Знову ж, чому би й ні?
Я підійшов до списку кабінетів на стіні, з прізвищами і званням мешканців, і виявив, що більшість з них належить співробітниками фіскальної служби. Ах, справді, в місті же є не лише НЗАМПІС, а ще і кримінальна поліція, і поліція моралі, і алхімічний контроль, всі вони жили своїм власним вельми напруженим життям, а хабарники і проститутки завдавали суспільству не менше турбот, ніж чарівники. Ця думка мене чомусь розвеселила. Але як же я знайду свого капітана?
— Когось шукаєте, сер? — покликав мене черговий.
Я, мовчки, поклав на стійку візитівку.
— Вам потрібен саме капітан Бер? Він тільки що поїхав на завдання.
Обурення на секунду розірвало окови депресії. Як можна! Я прийшов, а його — нема. Чим вони, взагалі, тут займаються?!
Черговий не став чекати на мою відповідь і набрав якийсь внутрішній номер:
— Сер, тут до капітана Бера відвідувач, — повідомив він у слухавку. — Не знаю, він не каже. Буде зроблено, сер! — і вже мені: — Прошу, сідайте! Містер Сатал зараз підійде.
Я замислено потоптався, вирішуючи, чим може буде небезпечне для мене м’яке шкіряне крісло. Хто його тепер знає, в такому стані пукнути боїшся…
Попри мене, ввічливо відсунувши з дороги, пройшла група у строгих сірих костюмах. Їхньому лідерові варто було нести штандарт Гвардії Арака, якби його руки не були зайняті товстенькою валізкою. Дивний загін мовчки проплив мармуровими сходами на другий поверх. За ними я не зразу зрозумів, що у фойє з’явився той самий чорний маг, в подібному костюмі, але на тон темнішому. Містер Сатал, ага. Він уважно, без насмішки, огледів мене, затримався поглядом на акумуляторі і спокійно кивнув черговому:
— Дякую, містере Кеннікор! Будьте ласкаві, знайдіть капітана Бера і попросіть його зв’язатися зі мною. Я буду в себе. Підемо, молодий чоловіче, ми почекаємо капітана в моєму кабінеті. І не бійтеся, я не кусаюся!
Дуже треба мені його боятися! Я, неохоче, поплівся слідом за ним, вкотре намагаючись придумати, як почати розмову (одразу казати про Лорана здавалося недипломатичним). На межі зору миготіли якісь розмиті фігури, і від самої лише підозри, що Шерех готується взяти реванш, волосся починало ворушитися.
Напевне, магові вистачило лише раз глипнути на мене, щоби зробити відповідні висновки. Він пошурував у столі і витягнув з шухляди витончений флакон з синьою етикеткою, не приховуючись, накрапав у склянку якогось зілля, долив води з карафки і подав мені. Я випив. А чого придурюватися? Мигтіння в очах різко припинилося.
— Це ти через Паровоза так розстроївся? — обережно поцікавився маг. — Він зараз поїхав до тебе, ви зустрілися?
Я похитав головою:
— Розминулися.
Почувши мою відповідь, маг помітно повеселів:
— От і добре! Прекрасно. А то він людина нечутлива, погруз у формалізмі. Краще розкажи мені, що тебе непокоїть, глядиш, я допоможу.
Що робиться? Чорний маг висловлює співчуття чорному, пропонує допомогу і підтримку! У мене аж сльоза виступила..
І тут я видав йому все. І про Шереха, і про книгу, і про пластівці сажі в корабельному ангарі… Все. Залишалося сподіватися, що смерть буде безболісною.