Місяця лютого в 1-ий день
Страждання святого мученика Трифона
У краю Фригійському, у селі, названому Кампсада, яке було поблизу града Апамейського, народився Трифон святий від батьків благочестивих. Ще коли він малим хлопцем був, доброзволив преблагий Бог вселити в нього благодать Духа Свого Святого і дарувати йому дар чудотворення, щоб не лише з уст тої дитини, а й із діл його чудесних звершити Собі хвалу. І зцілював різні хвороби, і бісів з людей проганяв святий отрок Трифон, як же про те просторо написано у Великих Четьях. Ми ж, одне з багатьох його чудес, як вістку великої в ньому благодаті Божої, згадавши, про страждання його почнемо повість.
У рік двісті двадцять п'ятий від кончини Августа-цісаря прийняв Римське царство Гордіян, який, хоча й ідолопоклонником був, проте християн не гонив. Він мав доньку — лицем красну, розумом же премудру, на ім'я Гордіяна, щодо літ шлюбних уже доросла, і багато з великих і славних князів бажали у співжиття синам своїм заручити її через красу її та розум. У ту дівчину, з допусту Божого, увійшов диявол, мучив її вельми без упину, кидав у вогонь і воду — печаль же через неї батькам її була немала, і плач великий, і приводили лікарів наймудріших, але нічого помогти не могли. Тоді сам диявол за Божим велінням возвав, кажучи: "Ніхто ж звідси мене вигнати не може, окрім Трифона-отрока". І зразу цар послав по всій вселенній шукати Трифона. Багато було тих, що приходили і тим ім'ям називалися, але ні один не зміг біса з царевої доньки вигнати, допоки святого Трифона-отрока, який у краю Фригійському в селі Кампсаді при одному озері гуси пас, не знайшли і в Рим скоро не привели, — мав тоді сімнадцятий рік від народження свого. Коли ж наближався святий до Риму, пізнав диявол прихід його і люто мучив дівчину, взиваючи: "Не можу більше тут жити, бо близько Трифон іде і через три дні прийде, не можу більше терпіти". Так кричачи, лукавий дух вийшов з неї. На третій же день прийшов у град святий Трифон, і в царські був приведений палати, прийняв його цар люб'язно, пізнав-бо його цар зі слів тих, що їх біс, виходячи з доньки його, говорив: "На третій день Трифон прийде". Щоб певніше довідатися, чи Трифон зцілив доньку його, просив його показати їм диявола так, аби вони побачили його очима. Святий же перебував у пості та молитві шість днів і прийняв зверху більшу й сильнішу владу над нечистими духами. І на сьомий день, коли сходило сонце, прийшов до блаженного цар зі своїм синклітом, хотівши бачити тілесними очима диявола. Святий же Трифон, сповнений Духа Святого, мисленими очима на невидимого духа дивлячися, казав: "Тобі кажу, духу нечистий, в ім'я Господа мого Ісуса Христа явися очевидь тим, що тут є, і покажи їм поганий і безсоромний свій образ і про неміч свою розкажи". І зразу явився диявол перед всіма в образі пса чорного, що мав очі наче вогненні, голову волік по землі. І спитав його святий: "Хто тебе, демоне, послав сюди увійти в дівчину? І чому посмів ти увійти у створену за образом Божим, ти, що сам потворний, і немічний, і всілякого сповнений сорому?" Відповів диявол: "Послав мене батько мій, що всілякого зла начальник, якого кличуть сатаною. Сидячи в пеклі, звелів він мені мучити дівчину цю". Спитав же його святий знову: "І хто дав вам владу насмілитися на творіння Боже?" Диявол же, хоч не хотів, змушений був невидимою силою Божою сказати правду, щоб чули всі, кажучи: "Не маємо влади над тими, що знають Бога і вірять в єдинородного Його сина Христа, за нього ж Петро і Павло тут померли. Від них ми зі страхом втікаємо [хіба дозволено буде нам, щоб зовні комусь легких завдавати спокус]. А ті, що не вірять у Бога і в Божого Сина, ходять у всіх похотях своїх, діла для нас приємні чинячи, — над тими беремо владу, щоб мучити їх. Приємні ж для нас діла такі: ідолопоклонство, наруга, перелюбодійство, чари, заздрість, убивство, гордість. Цими і подібними їм ділами люди обплутуються, наче сітями, відчужуються від Бога, Творця свого, і добровільно друзями нашими стають і з нами разом вічні муки приймуть". Те чувши, цар і ті, що з ним були, сповнилися страху й жаху, і багато хто відмовився тоді від нечестя, у Христа увірував, а вірні утвердилися у вірі й прославили Бога. Святий же Трифон звелів відійти бісові на місце вогненне в пеклі — і зникнув біс. Цар же, багато дарів давши святому, відпустив його з миром. Але святий усе, що від царя прийняв, роздав жебракам на дорозі, сам же, на батьківщину свою повернувшися, виконував звичні свої справи, зцілюючи недужих і добровгоджуючи Богові святим і непорочним життям.
Після Гордіяна-царя прийняв Филип царство. Але і він недовго царював: убитий був від своїх воїнів. А після нього оцарився Децій-кат, він люте підняв гоніння на християн, незчисленну кількість вірних різними муками убив, багатьох же боязливих від Христа відвернув і до ідолопоклоніння схилив. Звелів же і всім єпархам своїм й ігемонам, що по вселеній були, проливати нещадно кров невинну християн, які не хотіли поклонятися ідолам. У той час був на Сході єпарх на ім'я Аквилин, йому донесли на святого Трифона, що християнином є, лікарську ж знає хитрість, ходить краями і лікує хворих, разом з тим і вчить у Христа вірувати і навертає багатьох, а наказу царського не слухає і наругу чинить над великими богами. Зразу-бо послані були воїни у край Фригійський шукати Трифона, його ж швидко знайшли: не міг-бо сховатися світильник, що горів ревністю до Бога і світився праведною вірою та добрими ділами. Але й сам святий Трифон, почувши про тих, що шукають його, не утік від них у пустелю, не сховався в горах і проваллях земних, але, озброївшись молитвою і хресним знаменням, сміливо приступив до тих, що шукали його, і, віддавши себе їм в руки, з веселістю пішов до Аквилина-єпарха, який був тоді у граді Нікейському. Коли ж сів Аквилин на суді з пихою великою, в оточенні своїх зброєносців, з першими начальниками, і слугами, і людом незліченним, Помпіян, скриніярій великого чину, сказав до єпарха: "Юнак з Апамійського града, до твоєї величности присланий, ось перед світлим твоєї влади судом стоїть. Аквилин же єпарх сказав: "Стоячи перед нами, хай скаже нам ім'я своє, і батьківщину, і фортуну, тоді хай ісповість віру свою". Сказав святий: "Ім'я моє Трифон, батьківщина ж — село Кампсада, що близько града Апамійського, фортуни ж у нас нема, ані не називається ніколи, віримо-бо, що все з Божого промислу і невимовної Його премудрости буває, а не з фортуни, чи розташування зір, чи випадку, як ви вірите. Я ж — вільний життям, одному лише Христові служу, Христос же моя віра, Христос слава моя і вінець похвали моєї". Сказав єпарх: "Думаю, що донині ти не чув наказу царського, щоб кожен чоловік, який християнином себе називає і богам не поклоняється, переданий був насильницькій смерті. Май добрий розум, відвернися від звабливої тої віри, щоб у вогонь тебе не вкинули". Відповів святий Трифон: "Якби-то мені сподобитися і вогнем, і всіма муками померти за Ім'я Ісуса Христа, Господа мого і Бога". Сказав єпарх: "О Трифоне, раджу тобі, щоб приніс ти жертву богам, бачу-бо тебе юного тілом, досконалого ж розумом і не хочу, щоб ти погано помер". Відповів святий Трифон: "Досконалий буду мати розум, якщо Богові моєму досконале принесу ісповідання і, наче дорогоцінний скарб, збережу незмінно благочестиву в Нього віру, і буду жертвою для Того, Хто пожертвував Собою заради мене". Сказав єпарх: "Вогню віддам твоє тіло, душу ж твою найлютішими мучитиму муками". Відповів святий: "Ти погрожуєш мені вогнем, що гасне, кінець його — попіл, я ж вам, невірним, натомість погрожую вогнем незгасним, вічним. Відступи від суєти і пізнай істинного Бога, щоб потім не каятися, коли у вогонь вічний попадеш". Аквилин же сповнився гніву, звелів святого повісити на дереві й бити. Те чуючи, блаженний Трифон зразу скинув ризи свої, зі сміливістю і ревністю гарне тіло своє в руки спекуляторів віддав на рани. Зв'язавши-бо йому руки ззаду, повісили й бити почали. Коли битий жорстоко був три години, мужнє показав терпіння, бо не закричав ані не застогнав, але мовчав, приймаючи незліченні рани. Після биття того сказав йому єпарх Аквилин: "Покайся, Трифоне, і безумство своє відкинь, обіцяй поклонитися богам: ніхто ж бо, хто царевому наказу чинить спротив, не зможе гіркої уникнути смерти". Відповів святий: "І я говорю тобі: ніхто ж, хто відвернувся від Небесного Царя Христа, не зможе успадкувати життя вічного, але посланий буде у вогонь вічний, незгасний". Сказав єпарх: "Царя небесного нема иншого, окрім Зевса, сина Сатурнового. Він є батьком і богів, і людей, йому ж якщо хтось не поклоняється, не може живим бути. Тому й ти поклонитися повинен, щоб достойним виявитися солодкого цього життя. Відповів святий: "Хай будуть подібні Зевсу, богові твоєму, всі, що поклоняються йому, і всі, що покладаються на нього. Про нього ж розповідають, що перший був волхв пребеззаконний і згубний чарівник, батько всілякого нечистого діла і безбожжя, після його ж смерти люди, що діла його злі наслідували, створили йому золоті і срібні ідоли й нарекли його собі богом, щоб нечистоті своїй і беззаконню мати захист, щоб не посмів ніхто ж докорити їм у ділах безсоромних, оскільки бог їхній таким був. Так само й инших нечистивих і всезлісних людей їхні наслідувачі богами нарекли. Ви ж, за давніми нечестивими переданнями і брехливим