Часу ж досить минуло, диявол, що був при молодшій доньці царя Антимія, сестрі ж Аполінарії, почав більше мучити її і кричав: "Якщо мене не відведете в пустелю, не вийду з неї". Цей же підступ вихитрував диявол, щоб відкрити Аполінарію, яка посеред мужів жила, і щоб зі скиту її вигнати, але Бог не допускав, щоб він щось говорив про Аполінарію. Мучив-бо біс дівицю, щоб вели її в пустелю. І радили бояри цареві, щоб послав її до святих отців у скит, щоб вони помолилися за неї. Зробив-бо батько так, доньку свою біснувату послав з багатьма слугами до отців пустельних. Коли ж прийшли вони в скит, вийшов їм назустріч Макарій і спитав: ''Чому прийшли сюди, діти?" Вони ж відповідали: "Благочестивий цар наш Антимій прислав доньку свою, щоб, помолившись до Бога, зцілили ви її від хвороби". Взявши-бо її від кувикуларіяв, старець повів її до авви Доротея, який Аполінарією, сестрою біснуватої, був. І сказав: "Сотвори любов, бо це донька царська і потребує молитов отців, які тут є, і твоїх. Помолися за неї і зціли її, тобі-бо ця від Бога винагорода приготувалася". Доротей же, те чуючи, почав плакати і говорити: "Хто я є, грішний, що так про мене думаєте, ніби я маю владу виганяти бісів". Клякнувши на коліна, молив старця, говорячи: "Залиш мене, отче, плакати над гріхами моїми багатьма, я-бо немічний і повний невіглас, недосвідчений у такому ділі". Сказав йому Макарій: "Оскільки нема инших отців, які творять знамення в Бозі, тому це діло для тебе уставлене". Доротей же сказав: "Хай буде воля Господня" . І, змилосердившись над біснуватою, взяв її в келію свою. Пізнавши, що сестра є, і плачучи над нею, утішався, обнявши ж її і говорячи: "Добре, що прийшла до мене, сестро". Бог же загородив уста бісові, щоб не розкрити Божої раби Аполінарії, яка в чоловічому образі та імені природу жіночу посеред мужів таїла. І боролася свята з бісом молитвою. Одного ж дня почав диявол мучити лютіше дівчину, встала Аполінарія блаженна і, руки свої звівши до Бога, молилася зі сльозами за сестру свою. Тоді диявол, не стерпівши більше сили молитовної, закричав голосно: "О біда, насильно вигнаний виходжу звідти!" І, кинувши дівчину, вийшов. Свята ж Аполінарія, взявши сестру свою, повела її до церкви і, припавши до ніг отців святих, сказала: "Простіть мене, грішного, що багато серед вас грішив". Вони ж прикликали мужів царських, віддали їм доньку цареву зцілену, з молитвою і благословенням до царя відпустили. Була ж радість велика батькам через зцілення доньки, і весь синкліт радів за царя свого і славив Бога за таку Його милість, бачили-бо дівчину здоровою, з лиця гарною і вдачею добру. А свята Аполінарія більше смирилася серед отців, і безмірно чинила подвиги, і була знаменоносцем досконалим.