Коли ж прийшла у скит, втішилися нею отці й брати, що брат їхній Доротей повернувся до них цілий і здоровий, і зробили в день той празник, дякуючи Богові. Не відав же ніхто про те, що було у царя, ані ж про природу її жіночу ніхто не довідався. І жила свята Аполінарія, гаданий Доротей, посеред братів, як же і спершу, у своїй келії. По коротких днях же, передбачивши свій до Бога відхід, сказала до авви Макарія: "Вчини любов, отче, якщо трапиться так, що я відійду з цього життя, хай не обмивають і не вбирають тіла мого брати". Старець же сказав: "Як таке може бути?" Коли вона переставилася до Господа, прийшли брати обмити тіло, бачили ж її природу жіночу і закричали, кажучи: "Слава Тобі, Христе, що маєш багато схованих святих Своїх". Здивувався ж святий Макарій, що не було йому одкровення про таємницю ту. Про це бачив у сонному видінні, хтось казав йому: "Не сумуй через те, що утаїлася від тебе таємниця та, годиться і тобі вінчаному бути зі святими отцями споконвіку". І сказав йому явлений рід, і життя, й ім'я блаженної Аполінарії. Збудився ж зі сну старець і, братів скликавши, сповістив їм побачене, і всі, дивуючись, славили Бога, дивного у святих своїх. Спорядивши ж тіло святої, поховали її чесно зі східного боку церкви у гробі святого Макарія. І було багато від мощів її святих зцілень благодаттю Господа нашого Ісуса Христа, Йому ж слава навіки. Амінь.
У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Григорія Критського і преподобного Фостирія, про них же дивись у Пролозі.
І преподобного отця Мини, монаха гори Синайської, про нього ж у Ліствиці сказано, що після переставлення його у третій день з обох підошов його ніг два джерела мира запашного витекло.
Місяця січня в 6-й день
Синаксар на Хрещення Господнє святого отця нашого Івана Золотоустого
Господь наш Ісус Христос після Свого з Єгипту повернення був у Галилеї, у граді Своєму Назареті, де ж був вихований, таївши перед людьми Божества Свого силу і премудрість до тридцяти років: замолодим-бо вважався серед юдеїв той, кому було менше тридцяти років, щоб сан учительський чи священичий отримати, через те і Христос до стількох років Своєї проповіді не починав ані не являв Себе Сином Божим і Великим Архиєреєм, що Небеса пройшов, аж поки років його число сповнилося. Жив-бо в Назареті з Пречистою Матір'ю Своєю, спершу при названому батькові своєму Йосипу, теслі, поки той живий був, з ним же і трудився у теслярстві. Коли ж той помер, Сам рукоділлям тимзаймався, Духом-бо пізнав Того, через Кого ж перед тридцятьма роками радісно стрепенувся в лоні матері своєї. І потребував сам від Нього хрещення, бо він у грісі непослуху, наведеному Адамом на весь рід людський, був Господь же до нього сказав: "Покинь нині, так-бо належить нам сповнити кожну правду". Під правдою тут Золотоустий святий розуміє Заповіді Божі. Наче сказав Ісус: "Тому що Закон такі заповіді звелів, Я все здійснив. Це ж одна залишилася, щоб хреститися, годиться-бо Мені здійснити і цю". Заповіддю Божою було і хрещення Іванове, як же він говорить: "Той, Хто послав мене хрестити, Той мені сказав". І тому говорить Євангеліє, що Ісус зразу вийшов з води. Коли виходив же Господь з ріки, розкрилися йому Небеса, світло блискавицеподібне зверху засіяло. І Дух Божий на Господа, що хрестився, зійшов у виді голубинім. Як же у дні Ноєві вод потопних зменшення сповістила голубка, так і тут перестання потопу гріховного голубина подоба знаменувала. У голубиній подобі Дух Святий явився, тому що чиста є та птаха, чоловіколюбна ж, і покірна, і незлостива, і в смороді не перебуває. Так-бо і Дух Святий чистоти є джерелом, чоловіколюб'я безоднею, покори учителем, будівничим незлостивости. Втікає ж від того, хто валяється у смердючій гріховній багнюці без покаяння. Коли сходив Дух Святий, як голуб, на Христа Ісуса, голос з Небес чувся, говорячи: "Ось є Син Мій Улюблений, що Його вподобав". Йому Слава і Держава навіки-віків. Амінь.
У той самий день слово на святе Просвічення [Богоявлення]
Святкувати хочу, любі, і торжествувати бажаю. Святий-бо Хрещення (Богоявлєння) день печаттю є празника і дверима торжества, запечатує-бо Вертеп Вифлеємський, де ж «старий днями», як грудне дитя, у яслах лежить. Розкриває-бо джерела Йорданські, де ж Він із грішниками хреститься нині, пречистим Своїм тілом відпущення гріхів світові даруючи. Тоді, з утроби Пречистої Діви на землю вийшовши, явився для немовлят як Немовля, для людей як Людина, для Матері як Син, для волхвів як Цар, для пастирів як пастир добрий [як сказано у Святому Писанні], віддаючи душу Свою за овець, нині ж Йорданських сягає джерел, хоче митарям і грішникам омити гріхи. Про велике такого торжества чудо і Павло премудрий проголошує, говорячи: "Явилася ; Тит. 2, [її], благодать Божа спасенна всім людям". Іван же спиняв Його, кажучи: "Мені треба від Тебе хреститися, а Ти, йдеш до мене. Хто бачив пана, що рабові прислуговував. Хто бачив царя, який . Як, подаючи відпущення, шукаєш очищення? Звичай є тим, хто хреститься, сповідати гріхи свої, Ти ж що маєш сповідати, якщо зовсім є безгрішний? Чому від мене шукаєш того, чого я не навчився? Не смію більшого від себе. Не знаю, як омивати світло. Сонця правди просвітлювати не відаю, не просвітлює ніч дня. Золото не підкорюється олову. Мудреця не виправляє глина. Море з джерела не бере струменів, ріка не потребує краплі, від скверни чисте не очищується. Засуджений суддю не відпускає. Я маю в Тебе хреститися. Мертвий життя не дасть, лікаря недужий не зцілює, знаю мого єства неміч. Нема учня над учителя ані раба над паном своїм, до мене зі страхом херувими не приступають, мені серафими не кланяються і трисвяте не співають. Я за престол неба не маю, про мене волхвам звізда не сповістила, не маю голосу, який би про мене із хмар свідчив. Мойсей, угодник Твій, бачити ззаду Тебе ледь сподобився, я ж як посмію торкнутися до пресвятого Твого верху? Що понад силу велиш мені? Не маю долоні, що Бога хрестити може. Я, від перестарілих народжений, маю від Тебе хреститися, але Тобі, що велів не перечити єству, тоді-бо, в утробі будучи, говорити не мігши, у моєї матері позичив уста, нині ж своїми власними устами благословлю Тебе, що прийшов, Тебе ж дівочий ковчег умістив. Не буду, як же юдеї, осліплений розумом, знаю-бо, що владика цей образ раба прийняв, щоб вилікувати образ людський. Знаю, що явився Ти, щоб спасти нас. Знаю, що камінь Ти з гори, без руки усічений1", у який же кожен повіривши, не осоромиться. Не перешкоджає видимий образ Твого смирення розуміти духом Велич Божества Твого. Я ж смертний, Ти ж безсмертний, я з неплідної, Ти ж — від Діви. Першим-бо за народженням я є, але від Тебе, що після мене, більшого нема. Випередив, щоб проповідувати, а не хрестити Такого. Пізнав Тебе, як сокиру, що лежить при корені, розумів дроворуба безплідних дерев, тобто юдейського саду. Бачив, що до страстей серп наближається, і вирішив сусідувати джерелу зцілень, бо яке місце непричетним буде до Твоїх чудес? Прокажених очистиш словом, кровотечу доторканням до краю риз висушиш, одним велінням розслабленого піднімеш. Твоїх чудес крихтами ханаанки доньку нагодуєш, землею сліпого прозриш — і як від мене рукополо-ження нині просиш? Я маю від Тебе хреститися, а Ти йдеш до мене. Глянувши на землю, робиш так, що вона трясеться, по водах, як по землі, ходиш". Про нього ж далі проповідуючи, закричав: "Йде сильніший від мене услід мені, Йому ж недостойний я, схилившись, розв'язати ремінь взуття Його. Хіба на невимовну Твою доброту сподіваючись, посмію, і уповаючи на Твою чоловіколюбність, таку, що й блудниці дозволити хочеш, щоб утерла пречисті Твої ноги і до Твоєї пресвятої голови доторкнулася". Що ж йому Господь? "Залиш нині, так-бо належить нам сповнити всіляку правду, бо голос послужить слову, як раб для владики попрацюй, як воїн для царя, як глина гончареві, не бійся, але будь відважним. Охрести Мене, бо Я визволю всіх. Смерті віддамся, щоб умертвлене єство оживити. Тобі велю, ти ж лінуєшся простягнути руку свою, юдеї ж невдовзі не посоромляться безстидні свої постягнути на Мене руки, щоб передати Мене на смерть. Покинь нині, так-бо належить. Своїм перед віком судив Я чоловіколюб'ям, щоб спасти рід людський. Людиною задля людей став, що-бо більше, коли Я, Син Людський, на хрещення приходжу? Не погордуй-бо рукою моєю, творіння. Не посоромся земної природи, її ж, що була й не була, прийняв, що незмінно залишається істоті. Залиш-бо нині, людського ж роду ворог з небес скинутий був, із земних вигнаний, гніздиться у водному єстві, але і звідти його вигнати прийшов. Пророк про Мене проголошував: "Ти розбив голови зміям у воді". Залиш нині, бо він Мене як чоловіка спокусити хоче, але терплю, бо коли його викрию неміч, скажу йому: "Не спокушай Господа, Бога твого". О нове чудо! О благодать невимовна! Христос подвизається, і я почесть прийму. Він диявола поборює, і я на диявола ношу перемогу. Він змієву голову розбиває у воді, і я, як законний страждалець, вінчаюся. Він хреститься, і я скверну відкладаю. На Нього святий Дух сходить, і мені гріхів відпущення подається. Він засвідчений від Отця Син Улюблений, і я є сином Божим задля Нього. Небеса Йому розкрилися, і я у них входжу. Того,