По недовгім часі переставилися з тимчасового цього життя батьки обох, Юліяна і Василиси, залишивши їм маєтки великі вельми. Вони ж, свободу життю своєму духовному отримавши, захотіли не лише про своє, але і про багатьох спасіння піклуватися. Створили-бо два монастирі, чоловічий і жіночий, і, розділившись, постриглися — він у чоловічому, вона ж у жіночому. І зібрали лики инокуючих, начальствували їм. Мав же святий Юліян братів, що ревно для Бога працювали, десь до десяти тисяч: таку-бо йому Бог дарував благодать, що звідусіль до нього, прагнучи спасіння, сходилися, залишаючи свої доми, дружин, і батьків, родичів, і маєтки, і всі приваби світу, і йому себе вручали, щоб скерував їх до Царства Небесного. Також і свята Василиса у своєму монастирі зібрала й уневістила Христові чесних дівиць до тисячі, ще ж і жінок багато. І цвіли в обидвох монастирях, як у двох райських вертоградах, чистота ангельська і дівство, над сластолюбним бісом нечистоти торжествуючи. Але вже час про кончину святих розповісти, як зі своїми в Бозі зібраними дітьми до небесних обителей перейшли, говорячи до Христа Бога: "Ось ми і діти, яких Ти нам дав".