Царювало в той час двоє нечестивих царів — Диоклитіян і Максиміян, і було люте на християн гоніння, яке по цілому краї проходило і Церкву Христову бентежило, зближалося і до меж того краю, в якому святий Юліян і Василиса жили. І багато вірних у великій бентезі і страху були. Тоді блаженний Юліян і Василиса в пості і молитвах зі сльозами молили Бога, щоб утвердив вірних їхніх і зібрані ними лики инокуючих. І щоб зберіг, аби ні один з них не впав і не згинув, але щоб всі були приведені в одну Загороду небесну. Було ж святій Василисі сповіщено від явленого їй у видінні Христа Господа, що незабаром на спочинок вічний відійде, перед собою пошле спершу всіх святих дів, щоб ні одна не лишилася по ній і, побачивши велике на Церкву гоніння, не змалодушила, не відпала і не позбулася свого лику, заради чого Василиса ще мала півроку тут пережити, поки діви ті всі, до одної, перейдуть до Бога. Духовний її брат Юліян мав після неї в мученицький подвиг прийти з багатьма і, добре подвизаючись, перемогти ворога і з торжеством від тутешнього перейти, подвійний вінець прийнявши: дівства і мучеництва у радості Господа свого. І було так. За півроку весь лик дівочий, святою Василисою зібраний, у небесну Жениха свого Безсмертного Оселю земною смертю перейшли, одна лише залишилася свята Василиса, їй же і явилися у видінні сонному всі ті діви святі, у світле царське одягнені, говорячи: "Чекаємо тебе, о мати наша, щоб разом з тобою ми Господеві і Цареві нашому поклонилися. Іди і віддай нас Христові, Йому ж ти нас уневістила". Збудившись, преподобна Василиса зраділа вельми: і тому, що весь лик дівиць її увійшов в радість Господа свого, і тому, що і їй там вічне життя приготоване. І сповістила все це братові своєму духовному, святому Юліянові. По декількох днях, молячись ревно до Господа, передала дух свій у руки безсмертного Жениха і Бога. Тіло ж її святе Юліян преподобний достойним вшанував похованням.
Після цього прийшов у краї ті Маркіян-ігемон із жінкою своєю і сином, він безумно гнівався на християн, великі катування, вбивства ж і кровопролиття творив. Довідавшись про Юліяна, що чесного є роду, в Христа ж вірує, і про багатьох з ним братів єдиновірних чувши, послав до нього громадян знатних вмовляти його, щоб царському наказу підкорився і приніс жертви ідолам. У той час в обителі Юліяна преподобного зібралося з навколишніх градів і країв багато священиків, дияконів та инших клириків із єпископами своїми, що любили Господа свого і мученицької смерти за Нього ревно очікували. Вони всі через блаженного Юліяна посланцям ігемоновим відповідали, що єдиного мають Царя, Котрий на Небесах живе, — Господа Ісуса Христа, і Його велінь слухають, щоб не поклонятися ідолам і бісам, що в них є, але поклонятися тому самому Істинному Богові, і готові зразу за Нього померти. Повернувшись же, посланці розповіли ігемонові те, що чули. І розгнівався ігемон, послав воїнів взяти лише Юліяна, хотів сам його допитати. Монастир же його зі всіма в ньому зібраними вогнем спалити. Взятий же був Юліян блаженний і, зв'язаний, в темницю міську відведений, а ті, що в монастирі, його брати до десяти тисяч із зібраними там же єпископами і клириками в ту ж годину Богові добропашну жертву здійснили: з монастирем були спалені. На місці тому довгий час було чути солодкі голоси багатьох, що співали в ті години, коли церковне звичайно відправлялося правило: у годину першу, і третю, і шосту, і дев'яту, увечері ж та опівночі — і багато хвороб там зцілювалося, кожен-бо, хто приходив, небесний той спів почувши, зцілювався від тої недуги, якою був одержимий.
На ранок привели преподобного Юліяна на суд ігемоновий, і багато словами хитрими його вмовляли, влещували, сперечалися і погрозами страшили — та не корився, били залізом сучкуватим жорстоко. У тому битті палиця одна, що в руку била, від сильного удару зламалася, вдарила когось із наближених, що був родичем ігемоновим, і вибила йому око, через що ігемон більше розлютувався і роз'ярився. Мученик же святий говорив до ігемона: "Послухай мене, Маркіяне, збери всіх найдосвідченіших жерців ваших і звели їм, щоб прикликали імена богів своїх і богинь над осліпленим оком, і проси їх подати прозріння служникові своєму. Якщо вони не зможуть того зробити, то я, Ім'я Господа мого Ісуса Христа прикликавши, не лише втрачене око тілесне поверну йому, але й очі серця просвітлю до пізнання Істини". Погодився з тим ігемон і, всіх жерців прикликавши, звелів їм, зібравшись в ідольському храмі, що був поблизу, жертвами впросити богів і богинь і зцілити око осліплене. Ті ж, пішовши, чинили наказане і, після багатьох принесених жертв, таке почули від богів своїх: "Ідіть від нас, бо ми вогню вічному передані й утримувані в темряві. Як можемо сліпому дати прозріння, його ж і самі не маємо. А Юліянова до Вишнього Бога молитва настільки сильна, що від дня того, в який взятий на муки, нам в геєні мука сторицею додалася". Коли цей голос бісівський у храмі тому ідольському почувся, зразу попадали всі ідоли, їх же було до п'ятдесяти, і в порох розбилися. Ігемон же закричав на Юліяна святого: "О волхве, які ж сильні волхвування твої, що й богів наших знищив, проте побачимо, чи просвітлиш осліплене око, як же ти обіцяв". І звелів мученика нагого обілляти сечею, щоб відступила, казав, від нього волхвівська і чародійна сила. Але сморід тої сечі раптом в ароматні пахощі перетворився — і наповнили повітря, що всім було дивно. Тоді Юліян святий, хресне знамення на оці хворого зробивши, прикликав Ім'я Господнє — і зразу хворий зцілився, око просвітліло і дивилося ясно. Осліплений же злістю ігемон волхвуванню те, а не Христовій силі, зарахував. А той, що прозрів, велегласно кликав, кажучи: "Справді істинний є Бог Ісус Христос, і Його одного шанувати і Йому поклонятися належить". Ігемон же звелів відсікти йому голову, і так той, хто прозрів тілесно і душевно, у своїй власній охрестився крові, пішов бачити Невидимого Бога.