Був у граді тому один муж найчесніший і найперший серед громадян, його ж царі Диоклитіян і Максиміян вельми шанували і любили через те, що був з роду колишнього царя римського Карина. Був же той муж християнином із жінкою своєю і дітьми. Коли вмер він і жінка його в християнському благочесті, залишилося по них семеро синів, малих літами, але старих розумом, їх царі задля батьків їхніх милували, веліли їм у своїй вірі перебувати і без боязні відкрито хвалити Христа свого. Мали ж ті діти в себе пресвітера на ім'я Антоній, який здійснював їм святі таїнства. І було їм одкровення від Бога, щоб із пресвітером своїм пішли до темниці відвідати Юліяна і Келсія. Коли йшли вони вночі, перед ними йшов ангел, який, коли торкнувся дверей темниці, зразу відчинив їх, і, увійшовши, вітали святих в'язнів і молилися до Бога разом. Охрестив же пресвітер блаженного хлопця Келсія, сина ігемонового, і двадцятьох воїнів. Семеро ж братів тих, бесідуючи із блаженним Юліяном і Келсієм, розпалилися ревністю, щоб за Христа разом з ними страждати, і не хотіли виходити з темниці і в дім свій повертатися. Довідавшись про те, ігемон здивувався вельми, що ті, яким від царів свобода віри дарувалася, добровільно пут і мук бажають. І, привівши їх перед себе, багато умовляв, щоб ішли до дому свого і Христа свого щоб шанували, як же хочуть, тому що від царів є помилувані. Але вони пут і темниці хотіли понад свободу. "Недостойно є, — казали, — щоб золото вінця царського було не першим у горнилі випробуване й очищене. Так ані ми Христа нашого недостойні, ані наша до Нього віра не буде, як золото, випробувана. Не годиться дереву листям лише прикрашатися, а плодів не приносити. Так ми не будемо добровгодні Христові нашому, якщо віри красних не принесемо йому плодів". І звелів ігемон, щоб було за волею їхньою, поки сповістить про них цареві. Повернувшись-бо від ігемона, блаженні ті отроки не в дім свій, але в темницю до святих Юліяна, і Келсія, і до двадцяти воїнів ішли, маючи зі собою і пресвітера свого Антонія. Ігемон же послав до царів, сповіщаючи все про Юліяна, і сина свого Келсія, і про воїнів, і про тих сімох братів. І прийняв незабаром відповідь, аби всіх, що будуть в непокорі, спалити вогнем. Якщо ж волхвуванням своїм від вогню не зазнають шкоди, то, якими сам знає, хай умертвить їх муками. Такий наказ від царів прийнявши, ігемон звелів посеред града приготувати судилище, і на суд перед народом представив святого Юліяна зі всією його дружиною, із Келсієм і сімома братами, із пресвітером їхнім і двадцятьма воїнами. І почав їх намовляти словами до поклоніння ідолам, розповідаючи їм про царський наказ, на згубу їм принесений, якщо не покаються. Ті ж дерзновенно супроти промовляли, сповіщаючи, що від Царя Небесного погибель вічна готується для ідолопоклонників, якщо без покаяння будуть. І було довге з обох боків словесне змагання; у той час, випадково, несли мертвого попри судилище на поховання. Те побачивши, ігемон звелів мертвого принести перед себе і покласти посередині.