Коли це було, дивувався народ, не розуміючи, що хоче ігемон з мертвим тим робити. І сказав ігемон до святого Юліяна: "Говорять про Учителя вашого Христа, що перед Своїм розп'яттям мертвих воскрешав. Тут-бо очевидним буде, чи справді Він Богом є, якщо ви, як же Учитель ваш, воскресите мертвого цього". Відповідав Юліян святий: "Яка користь сліпому, коли йому розповідають, як сходить сонце?" Сказав ігемон: "Залиш нині байки свої і, якщо сильний ти чи Бог твій, мертвого цього, як же сказав, оживи". Сказав Юліян святий: "Хоч і недостойним є невірство ваше такого чуда від Господа, проте тому, що час є, щоб явилася божественна Його сила і щоб ви не думали, що неможливе є це у Бога, зараз побачите. Покладаюсь-бо на Господа мого, бо все, що з вірою прошу в Нього, дає мені і неосоромленим явить мене перед вами". Те сказавши, святий Юліян очі і серце до Небес звів і молився: "Господи Ісусе Христе, істинний Сину Божий, народжений від Отця перед віками, наприкінці ж світу, плоть від Пречистої Діви без сімени прийнявши, поглянь нині з висоти небесної, хай осоромляться вороги Твої, хай укріпляться ж віруючі в Тебе, почуй мене в годину цю з Неба святого Твого і підійми мертвого цього, бо ті, що живуть у тілі, не помирають душею, ті, що мають мертву душу, хай оживуть, бачачи превелику Твою і всемогутню силу". Так молився десь годину одну. Тоді, обернувшись, сказав до померлого: "Ти, — каже, — земле суха, в ім'я того, Хто воскресив Лазаря чотириденного, оживи і встань на ноги свої". Коли це святий промовив, зразу зарухався мертвий і встав, що весь люд вжахнувся. Возвав же голосом великим воскреслий, говорячи: "О благоприємні молитви Божого раба! О непорочного його дівство, як це можливо? Куди-бо я ведений був і звідки повернувся!" Дивлячись на те уважно, Маркіян-ігемон дивувався вельми, проте сили Христової не впізнавав: осліплював-бо його біс, говорячи, що волхвівська то хитрости сила. Тоді, наче сварячись, питав воскреслого: "Звідки ти повернувся?" Той же почав розповідати детально, говорячи: "Вели мене, не знаю, які, етіопи, зростом, як велетні, з вигляду страшні, очі, як піч вогненна, зуби, як лев'ячі, кігті, як в орла, — у них же жодного помилування не було. Вони мене, радіючи, тягнули до аду, і вже були близько ми біля краю провалля, але чекали етіопи ті, не кидаючи мене, поки тіло моє землі, з якої взяте, передасться, і ось раптом затрясся ад і голос зверху з престолу Божого чувся: "Задля Юліяна любого Мого хай повернеться душа та в тіло своє". І зразу прийшло два білоризці і, взявши мене зі згуби нечестивих, у світ цей повернули, щоб через того, хто мене воскресив, по смерті пізнав я Бога того, Якого раніше, живим будучи, відрікався". Це чувши, ігемон збентежився і не знав, що робити. І щоб розмов і розбрату в народі не було, звелів його зі святим Юліяном та иншими святими відвести до темниці і двері темничні своїм перснем запечатати. Там Юліян святий звелів блаженному Антонієві Пресвітеру хрестити воскреслого, і наречений був у святому хрещенні Анастасій, що означає Воскреслий.
На наступний день звелів Маркіян-ігемон приготувати тридцять бочок смоляних і одну — за числом святих мучеників, і до половини бочки налити смолою та сіркою, і багато дров і хмизу зібрати для спалення святих. І коли те все було готове, вели святих із темниці зв'язаного кожного. І Юліян же із Келсієм одною веригою зв'язані були. І плакало багато, жаліючи, що юні й такі гарні хлопці невинно помирають. Святий же Юліян говорив до них: "Не бороніть золоту пройти крізь вогонь, щоб світлішим бути". Не захотів же ігемон дивитися на спалення сина: за ним же боліло отцю серце. Через те намісника свого здійснити царський наказ залишив, сам пішов печальний. І посадили кожного зі святих у приготовану для нього зі смолою бочку, їх же обклали дровами і хмизом і запалили. І підіймалося вгору полум'я десь на тридцять ліктів. Святі же посеред вогню співали і хвалили Бога. Коли згоріли бочки і всі були спалені речі, видно було святих живими, цілими й анітрохи не ушкодженими — лицем веселилися вони, на що всі з жахом дивувалися. Сповіщено те було ігемонові, і зразу з поспіхом прийшов побачити, чи справді так, і, бачивши, був розгублений. Знову-бо велінням його святих у темницю відвели. Жінка ж ігемонова, а мати Келсія, довідавшись, що син її з вогню живим і цілим залишився, прийшла до темниці побачити його і, побачивши, увірувала в Христа, і хрещена була там, у темниці, Антонієм-пресвітером, ім'я ж їй було Маріоніла. Довідався же скоро ігемон, що і жінка його прийняла хрещення християнське, — зразу-бо і її в темниці замкнув. Після цього, на судищі сівши, святих двадцять воїнів і сім отроків, що були братами, мечем посік. Юліяна з Келсієм, із Антонієм-пресвітером, із Анастасієм, і жінку свою Маріонілу для подальшого залишив суду і тримав їх у путах. Коли за якийсь час були суджені святі, показали, наче підкоряються волі царській та ігемоновій раді, і хочуть поклонитися ідолам. Задля того з великою радістю вели їх до храму ідольського. Коли ж до нього наближалися, помолився святий Юліян — і впав храм, і побив усіх, що були в храмі, жерців та иншого народу до тисячі. Просілася ж земля на тому місці, і вийшов вогонь із безодні, поївши поган, що наблизилися. Знову-бо до темниці були відведені святі, де, коли тої ночі молилися, явилося багато святих мучеників, які раніше постраждали, у світлості великій, одягнені в ризи білі, і співали співи небесні. Було ж серед них і двадцять воїнів і сім братів, недавно посічених. Прийшла і свята Василиса зі всім святих дів своїх ликом, і возвістила Юліянові, що скоро з дружиною своєю здійснить подвиг, закінчить шлях і до небесних осель із торжеством перейде: "Царство, — казала, — небесне тобі відчинилося, і Господь наш Ісус Христос візьме тебе до Себе і тих, що з тобою. Назустріч же вам патріярхів, пророків, апостолів і мучеників лики славно виведуть, і вчинені будете з ними навіки". Те сказавши, невидимою зробилась, і всі святі, що явилися, відійшли, залишивши в'язням Христовим радість невимовну і веселість духовну.