Але вже випадає розповісти про страсті смертні, що їх святий перетерпів. Трапилося якось, що посуд монастирський був осквернений падінням тварини нечистої. Блажен-ний-бо, щоб очистити, зійшов до Дніпра зачерпнути води. І ось князь Ростислав Всеволодович у той же час там був, хотівши увійти в Печерський монастир задля молитви і благословення. Ишов-бо з братом своїм Володимиром Монома-хом на війну проти половців. Бачивши старця цього, отроки Ростиславові почали сварити на нього і словами соромними дошкуляти, навчені давнім ворогом. Старець же, духом пророцтва зрозумівши, що при смерті вони є, сказав їм: "О діти, коли вам треба розчулення багато мати і молитви потребувати від усіх, тоді ви ще більше злого чините такого, що Богові не подобається. Але плачте над своєю загибеллю і кайтеся через свої гріхи, щоб принаймні відраду прийняти в Страшний День. Вже-бо досягнув вас суд, бо всі у воді потоплені будете з князем вашим". Князь же Ростислав, чувши те, не поклав на серці своєму сили слів преподобного і думав, що докір той говорить, а не пророцтво. Розгнівався вельми і сказав: "Чи мені смерть пророкуєш від води, коли я вмію плавати посеред неї? Сам її спробуєш". І зразу, страху Божого не маючи, звелів зв'язати руки старцеві і ноги, і камінь повісити йому на шию, і у воду його вкинути. І так утоплений був. Браття ж шукали його два дні і не знайшли. Тоді на третій день прийшли в келію його, хотівши взяти, коли щось потрібне лишилося по святому. І ось знайшли в келії преподобного мертвого, по руках і ногах зв'язаного, камінь мав повішений на шиї своїй, одяг же його був мокрий, лице світле, все ж тіло — як живе. Здивувалися вельми, ким-бо і як винесений був. Бо й келія замкнена була. Проте піднесли хвалу Богові, що творить дивні чуда у святому своєму, винесли чудотворні ті мощі чесно й поклали в печері, де ж і донині перебувають нетлінні. Ростислав же, не маючи те собі за гріх, ще й люттю дихав, ані ж у монастир не пішов, як же обіцяв, навпаки, не захотів благословення, що і віддалилося від нього. Тільки Володимир Мономах, брат його, в монастирі був, молитви і благословення просячи. Коли ж були біля Триполя і перейшли Стугну-ріку, вчинили полками своїми бій з половцями і не здолали тих, але втекли від лиця супротивників руські князі. Тоді Володимир, втікаючи, переїхав ріку Стугну, молитвами і благословенням печерсмшх святих. Ростислав же зі всім своїм воїнством потоплений був у ній. І так і пророцтво святого збулося, і в його ж міру міра злому вбивці відмірялася. Незлобливий же чудотворець Григорій знайшов джерело життя і, потоком насолоди вічної насолоджуючись при водах, що вище Небес, хвалить Ім'я Господнє. Йому ж належить слава і хвала нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.