Множилося братів по всі дні (джерела благодаті, яких же святий отець сповнений був, прикликали до себе багато душ, що любили чесноти, яких би хтось назвав оленями розумними, котрі вод духовних хочуть, бо і з сановитих, і з багатих немало прийшло, щоб жити із преподобним). Тісна була печера, щоб помістити стількох багатьох. Приступивши-бо, браття надокучали преподобному, щоб монастир поза печерою підняв і загороду широку словесним щоб влаштував вівцям. "Не турбуйся, отче, — говорили, — про витрати на створення монастиря, лише звели, і рук наших вистачить для здійснення діла". Бачив же святий, що для більшого стада переконують його бути пастирем, і руйнується його безмовність, бентежився думками різними і без безмовности, як без щирої матері, залишитися не хотів, і що турбота про братів — немала річ, розмірковував, не для себе ж одного лише людина жити має, але багато більше для ближнього, чому прикладом був сам Христос Господь, Який учнів зібрав і Пастирем для овець словесних явився і душу Свою за них поклав. Так Теодосій преподобний розмірковував, вагаючись, чого триматися: чи безмовности, чи турботи про спасіння братів. І то до одного, то до другого помислом схилявся. Що-бо чинить блаженний? Усе кладе перед Богом, Який може і те, й инше в одну з'єднати користь, щоб і безмовности не згубилися плоди і щоб за начальство і турботу про братів не позбутися винагороди. Не в усамітненні-бо тіла, але в доброму пробуванні і тиші сердечній чернече виправляється життя. Ще ж мав на гадці преподобний і пророцтво святого Симеона Стовпника, який прорік йому овець словесних пасти. Проте Божій волі вручаючи те, що починав, молився до Нього, аби сповіщенням явив, якщо угодне Йому буде монастиря спорудження, і знаменням чудесним щоб місце те показав, на якому ж основу обителі закласти. Взявши кадильницю і вуглям холодним її наповнивши, поклав тиміям без вогню і проходжував пустелею, молячись так: "Боже, що багатьма і великими чудами Ізраїль запевнив, угодника ж Твого Мойсея різними знаменнями вмовив, щоб над людьми Твоїми начальствування тягар прийняв, і палицю в змія. І сказав блаженний і від себе пребагато надзвичайного, і з апостольських висловлювань, і з отцівських завітів, і з постницьких слів Василія Великого, його ж і життя був наслідувачем і писань його богомудрихпошановувачем. Добре ж є з багатьох великих одне мале повчання його згадати таке: "Прошу вас, брати, задля любови Господа нашого Ісуса Христа, що дав Себе за гріхи наші, піклуймося про душі наші, печальні будьмо через суєту минущого життя, подвигнімося за майбутнє на славу Божу і Сина Його, не перебуваймо в лінощах і розслабленні цьому, теперішній день понурістю проводжаючи, доброго ж діла початок відкладаючи на завтра, щоб ніколи Той, Хто здобуває душі наші, не знайшов нас без добрих діл і щоб не лишилися ми без Оселі радости, марно ж і безуспішно не плакали за погано прожитим життя часом, ридаючи тоді, коли ніякої користи не буде з розкаяння. Нині час сприятливий, нині день спасення, цей — вік покаяння, а той — винагороди. Цей — роботи, а той — відплати. Цей — терпіння, той — утіхи. Нині Бог є Помічником тому, хто вертається з дороги злої, а тоді буде страшним людських речей, голів же і помислів Випробовувачем, перед ним же нічого втаїтися не зможе. Нині довготерпінням Його насолоджуємося, а тоді правосуддя Його пізнаємо, коли воскреснемо, одні в муку вічну, инші — у життя вічне, і приймемо кожний за ділами своїми. На який час відкладаємо, щоб підкоритися Христові, Який прикликав нас у Небесне Своє царство? Чи не отверезимося? Чи не повернемося від суєтного життя до євангельської досконалости? Як приймемо День Господній, страшний і жахливий, в який же тих, що праворуч Бога і вчинками добрими до Нього наближаються, Царство Небесне прийме, а тих, що ліворуч відкинені через відсутність добрих справ, сховає геєна вогненна і пітьма вічна і скрегіт зубів? Ми ж говоримо, що хочемо для себе Царства Небесного, а як його отримати, — про те не дбаємо. Не трудившись за Заповіддю Господньою нітрошки, в суєті розуму нашого рівну сподіваємося почесть отримати, як же й ті, що до смерти проти гріха подвига чинили". Так преподобний, повчаючи учнів своїх, наставляв їх без лінощів про спасіння дбати. Але вже час згадати ревність його за благочестям, хоч-бо й для всіх покірний був вдачею, проте де благочестю насильство чинилося, там він був як вогонь палаючий, чи сокира рубаюча, чи зброя воїна непереборного.