По цьому звелів цар обох, Стратоника і Єрмила, вкинути в темницю. Молився ж святий Стратоник, говорячи: "Господи, не згадуй беззаконня мого першого". Але й обоє промовляли до Бога: "Поможи нам, Боже, Спасителю наш, задля слави імени святого Твого". І чули божественний голос, який говорив: "Біг закінчите, віру збережете, далі відкладеться вам вінець правди, його ж завтра приймете". Коли настав ранок, приведений був знову Єрмил на судище, і спитав його Ліціній: "Чи принесеш жертви богам?" Відповідав святий: "Як же і спершу говорив тобі, так і нині говорю, через що печи, січи і як же хочеш муч мене: навчився-бо не боятися тих, що убивають тіло, душі ж убити не можуть". Звелів-бо кат повісити на дереві святого й ножами різати плоть його. Святий же у лютому тому болю безперестанно молився, говорячи: "Будь мені помічником, Господи, Спасителю мій". І чув зверху голос: "Не бійся, з тобою є Бог твій". Після цього цар засудив святого Єрмила на потоплення в ріці Істрі. Стратоника ж святого привівши, вмовляв його принести жертву богам. "Щоб і ти, — казав, — окаянний, не постраждав, як же і друг твій". Відповідав блаженний Стратоник: "Справді окаянний був би, якби послухався безумної твоєї ради. Як же я живим бути схочу, коли помре за Христа друг мій?" Ліціній сказав: "Що-бо — умерти хочеш з Єрмилом?" Відповідав святий Стратоник: "І дуже хочу. Годиться-бо справжнім друзям як біду разом терпіти, так і добром разом насолоджуватися. Що ж для нас солодше від того, щоб страждати й умерти задля Христа?" Бачачи, що нічого не досягне, Ліціній-цар засудив і святого Стратоника на таку ж смерть, щоб у воді з Єрмилом утоплений був. Ішли-бо обидва святі мученики на потоплення і співали весело: "Слава на Висотах Богові, і на землі мир, серед людей благословення". Привівши до ріки Істри, воїни вклали їх у сіті і в безодню водну вкинули. І так ріка прийняла тіла святих мучеників, Небо ж душі їхні у своїх оселило покровах. На третій день знайдені були святі їхні тіла на березі, і поховали їх вірні чесно, за вісімнадцять стадій від градаСінґидона, в одному поклали гробі, аби все для них було спільне і дружнє: спільне Христа ісповідання, спільна в'язниця, спільні муки, спільне утоплення, спільне тіл поховання, спільна і слава на Небесах благодаттю і чоловіколюбством Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж з Отцем і Святим Духом належить всіляка слава, честь і поклоніння нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.
У той самий день житіє преподобного отця нашого Якова з Нисивії
Мойсей Законодавець, що відкрив дно моря і безводну землю в пустелі напоїв водою й инших багато чудес зробив, написав діяння святих, що раніше були, не тою премудрістю, від єгиптян взятою, але благодаттю, з Небес даною. Звідки-бо міг довідатися про Авелеву чесноту, Єнохове Богові угодництво, Ноєву правду, Мелхиседековеблагочеснесвящеництво, Авраамове покликання, віру, мужність, гостинність же і вознесення сина на жертву? І нехай коротко розповім про инших божественних мужів подвиги, перемоги, провіщення. Звідки б довідався, якби на це не прийняв просвітлення від Божественного Духа? Такої ж і я (говорить Теодорит) у цій справі допомоги потребую, бо хочу писати житія святих, які трохи швидше від нас були, і тих, що в наші часи просіяли, щоб наче закон якийсь покласти для тих, хто бажає їх наслідувати. Годиться-бо, тих святих молитви на допомогу прикликавши, повість почати.
Нисивія — град, що розташований у межах колишньої области Римської, що на кордоні з Перською, яка тоді римлянам данину давала. У тому граді народився цей святий Яків, вибрав же собі усамітнене в пустелі перебування й, оселившись на горах найвищих, жив там. У весняну-бо пору, і в час жнив, і восени мешкав у дібровах, маючи за покров небо, узимі ж входив у якусь печеру, у ній же від морозу берігся, їжу мав не від обробітку і сіяння, але з того, що земля сама родила: збирав плоди з дерев лісових і зілля їстівне, на городнє подібне, і тим підкріплював неміч тілесну, лише щоб живим бути. Вогню взагалі не потребував на варення їжі — сирим-бо зіллям харчувався, і вовни на одяг йому не треба було — козячими-бо покривався шкірами. Так умертвлюючи тіло, духовною їжею безперестанно насичував душу. Думку ж свою очищував на богобачення, роблячи її дзеркалом Святого Духа: відкритим лицем, як же говорить святий апостол, на славу Господню споглядаючи, у той же образ перетворюємося зі слави у славу, як же від Господнього Духа. Звідти йому примножувалася у всі дні відвага до Бога, і від Нього, щось потрібне просячи, приймав зразу. І передбачив пророчо майбутнє, і чудотворення дар від Святого Духа йому було дано. З тих його чудес трохи оповім (говорить автор житія цього Теодорит) і сповіщу невідаючим промінь сяйва апостольської в ньому благодаті. У той час нерозумні люди поклонялися ідолам і бездушним стовпам божественні творили почесті, істинне ж богошанування зневажене було багатьма, зненавиджені були ті, хто не навертався до їхнього безумства, хто досконало, у чесноті будучи, істину знав і насміхався з ідольської немочі, Творцеві всіх поклоняючись. Тоді святий Яків, покинувши пустелю, пішов у Персію: бачити хотів новонасаджений сад святої віри і собою, наскільки можливо, допомогти правовір'я примножити. Коли ж він переходив, трапився по дорозі йому потік. Дівчата якісь, що прали одяг і ноги зовсім оголили, дивилися на нього як на подорожнього і такого, що незвичний одяг носить, дивилися ж безчинними очима, не соромлячисячесности його й ані ж голизни своєї, ані голів своїх не покривши, — стояли негарно. Розгнівався ж святий за таку їхню безсоромність і, хотівши Божу явити силу для покарання инших, ще ж і для того, щоб від ідолобісся звільнилися нечестиві, коли побачать чудо, прокляв джерело, з якого витікав потік, — і зразу висохли джерело і потік, що ані краплі в ньому води не знайшлося. Прокляв же і дівчат тих — юність їхню безсоромну раптовою старістю упокорив. Стало-бо слово святого ділом скоро, і чорне їхніх голів волосся зразу в сивину перетворилося, і були як листя восени на новопосаджених пагонах, коли мороз впав на нього. Бачивши те, дівчата [бо й вода щезла, і сивину одна на одній бачили] настрашилися і, до граду побігши, всім сповістили. Мешканці ж, бачивши чудо, що сталося, ішли до великого чудотворця Якова святого і просили його дуже, щоб вгамував гнів свій і висохлу воду щоби знову повернув їм. Святий же швидко впрошений був: помолився до Господа — і потекло знову джерело, як же і спершу, і потік наводнився. Ще ж просили люди святого, щоб і доньок їхніх сивину в чорність і передчасну старість знову у юність перетворив. Святий же і те хотів зробити, але коли питав про них, де вони є, — не знайшлися, не прийшли з каяттям. Через те що не розкаялися, в покаранні тому залишив їх — на незабутню їм пам'ять про чудесну Божу силу й аби инші повчалися цноти і чеснот. Таке було нового цього Мойсея чудо, що вчинив не палиці ударом, але знаменням хреста святого. "Я ж [говорить Теодорит] більше ніж чудові дивуюся покірності його, що не вчинив того, що колись вчинив великий пророк Єлисей, — не послав ведмедів, щоб безсоромних дівчат розшматували, але малою карою, що трохи некраси мала, навчив їх доброго звичаю і богобоязливости. Це ж говорю, не пророковий гнів ображаючи, не буде того, але виявляючи те, що святий Яків, маючи ту ж чудотворення силу, що й пророк, вчинив те, що відповідає доброті Христовій і Новому Завітові.