Цей святий Яків, бачивши колись, як суддя перський неправедний суд на неповинного чоловіка видав, засмутився через неправду й каменю одному великому, що поблизу лежав, розбитися і розсипатися в порох звелів, викриваючи безбожжя судді. Ті, що бачили те, настрашилися, забоявся і суддя неправедний і, гріх свій пізнавши, розкаявся: змінивши присуд перший, видав другий — праведний. І тут чудотворець Господа свого наслідував, котрий явити хотів, волею на страждання ідучи, і як легко, якби захотів, згубив би Своїх убивць, проте не згубив їх, лише смоковицю бездушну словом висушив і показав Свою силу. Ту благість Господню наслідував святий Яків: не навів кари на суддю неправедного, але камінь розбив і тим навчив суддю правосуддя. Через такі чудесні діяння став славний і всім любий, тоді взяли його на єпископство на батьківщину його, у град Нисивійський, хоч і не хотів. Відмовлявся і втікав від такого сану, проте змушений був. Змінивши ж пустельне усамітнене перебування і з громадянами оселившись, не змінив їжі своєї і одежі, місце лише для нього було инше, а устав життя той самий. Трудів же йому додалося більше, ніж спершу, бо до посту, і поклонів, і ношення веретища додалася про людей турбота, бо про сиріт і вдовиць думав, заступався ж за скривджених і помагав усім, всіх на чесноту наставляв. Але яка потреба є перераховувати детально труди і турботу про людей, що до цього сану належало? Бачать ті, що прийняли на себе те ярмо, ті, що винятково люблять і бояться того Владики, від Якого ж словесних овець пастирство їм доручене. Більше-бо Яків святий, трудячись у єпископському цьому сані й чесноти здійснюючи, дарів Духа Святого собі збирав.