Коли йшов він у якесь село, приступили до нього на путі якісь жебраки і просили у святого милостині, щоб дав їм щось на поховання мертвого, і показували мертвого, що при дорозі лежав. Мертвий же той не був насправді мертвий, але вдаваний. Бо ті жебраки, здалеку побачивши, що єпископ йшов, одному з-поміж себе веліли вдавати мертвого, щоб таким підступом більше подання у єпископа випросити. Святитель-бо дав їм належну милостиню і за мертвого помолився, щоб відпустилися йому гріхи і душа його з праведними учинена була, і пішов до дому свого. Коли відійшов святий, друзі того вдаваного мертвого веліли йому встати, але він не вставав — справді-бо вже помер і лежав бездушний. Бачили ж те жебраки, що брехня їхня стала правдою, побігли вслід за святим і, падаючи до ніг його, розповіли про гріх свій і причину брехні своєї на бідність склали, просили, щоб пробачив їм і душу померлого щоб повернув у тіло. Чудотворець же благоутробному Господеві був подібний, послухав їх і друге чудо зчинив, молитвою своєю повернувши душу й мертвого ожививши.
Це ж, як же думаю, подібне до чуда Петрового, який Ананію і Сапфіру, які погодилися збрехати Духу Святому і ціну утаїли [проданого маєтку], раптовій передав смерті. І цей-бо святий Яків тому, що утаїв дух свій, і правду украв, і брехливо мертвого вдавав, відняв душу. Але Петро святий, пізнавши крадіжку, яку йому відкрив Святий Дух, кару смертну на крадіїв навів.
Незабаром після того Арій, цей найдавніший хулительєдиноєства з Отцем Сина Божого і святого Духа, витончив свого язика проти Творця і збентежив весь Єгипет. Тоді найбільший з християнських государів Костянтин, який звільнив, як би другий Зоровавель, всесвіт від язичницького полону, який відтворив повалені на землю храми Божі і підніс їх, скликав перший Вселенський собор святих отців в Нікеї. Серед святих отців собору був і святитель Божий Яків, єпископ Нисивійський, який брав участь у захисті православ'я і в відлученні Арія від Церкви.
Нисивія, як ми сказали, була в той час під владою римських царів. Піся смерті Костянтина Великого перський цар Сапор прийшов з усім своїм військом і, осадивши місто Нисивію, тиснув його протягом довгого часу. Але молитвами святого єпископа Якова зусилля його залишалися марними, і він не міг взяти місто. Тоді Сапор запрудив вище міста камінням і землею річку, яка протікала через місто, і зупинив, таким чином, її течію. Коли ж води набралося багато, він всю її відразу раптом пустив на місто. Від сильного натиску води стіни міста впали, частина міста виявилася затопленою. Громадяни міста прийшли в страху; перси ж зраділи, думаючи, що тепер місто вже в їх руках. Однак, вони не нападали того дня на місто, тому що перешкоджала повінь, і вирішили на другий День вранці зробити загальний приступ. З настанням же ночі, все населення міста, натхненне і заохочуване своїм єпископом, взялося за направлення міських стін і, за допомогою його молитов стіни були відновлені настільки, що в місто не можливо стало проникнути ні кінному, ані пішому без драбини. Проте місто легко могло бути захоплене, якби жителі його не почали шукати допомоги згори.
Всі стали благати святого єпископа Якова, щоб він зійшов на міські стіни і прокляв вороже військо. Святий Яків зійшов і, побачивши безліч перських полків, став благати Бога - послати на них комарів і мух, щоб вони пізнали силу Божу і зняли з міста облогу. Бог почув молитву раба Свого і негайно навів на перський стан цілу хмару комарів і мух.
Їхні ж укуси настільки люті були, що коні і слони терпіти не могли, розривали вудила та вуздечки і втікали туди й сюди нестримно. Не лише ж для безсловесних, але і для самих персів вельми тяжкими й нестерпними були комарі ті й мухи, гірше від тисяч озброєних воїнів. Бачив же нечестивий цар, що труди його даремні були і силу воїнства його комарі та мухи перемагають, був у розгубленні і бентезі великій. Ще ж бачив на мурах градських божественного того чоловіка, Якова-єпископа, що там ходив. І думав, що то цар, видавався-бо йому у порфирі царській, і у вінці царському на голові, що дуже блищав, і розгнівався на своїх, що повідали, що нема царя у граді, і скарав їх на смерть. Відступивши від града, втік у землю свою, гнаний мухами та комарами. Таке чудо вчинив Господь молитвами угодника свого, який не просив, щоб впав вогонь з Небес на супостатів, як же колись Ілля-пророк просив на п'ятдесятників, і спалив їх. Ані не молив, щоб земля розкрила уста свої і поглинула їх. Але тільки комарі й мухи щоб напосілися на них — і пізнали вороги Божу силу, і справді чудо, що таке воїнство перське не могло від малих комах оборонитися і втекло, переможене, зі встидом. Таку мав святий Яків у Бога благодать і таку до Нього відвагу. Коли сповнився днями, спочив у Господі. А коли по його переставленні якийсь час минув, долучений був до володіння перського град Нисивія. І коли з нього вірні йшли, взяли зі собою мощі захисника свого і вождя, Якова святого. Якби він живий був, ніколи б не заволоділи градом варвари, від них же захищав його великий угодник Божий Силою непереможною Христа, Бога нашого, Йому ж з Отцем і Святим Духом слава навіки. Амінь.