У той самий день пам'ять святого мученика Петра, якого у Єраполі за Христа спалено.
Місяця січня в 14-й день
Повість Амонія Монаха про вбивство преподобних Отців у Синаї і Раїті
Cидів я колись [говорить Амоній] у смиренній своїй келії у краях олександрійських у місці, названому Каново, і з'явилася думка піти в палестинські краї, бо не міг терпіти, дивлячись на кривди щоденні християнам, що їх беззаконні кати завдавали, і на святого отця нашого патріярха Петра, який з місця на місце втікав і ховався і не міг ніяк зі сміливістю пасти словесне своє стадо. Разом з тим хотів бачити святі у Єрусалимі місця і поклонитися їм, де, ходячи, Господь наш Ісус Христос показав таїнство Свого промислу. Ішов-бо туди й утішився у всіх ділах Божих і багато дякував чоловіколюбцю Богові, що сподобив мене поклонитися святим місцям. Тоді попрямував у пустелю з иншими монахами і з Божою допомогою прийшов на гору Синайську через вісімнадцять днів і поклонився й там місцям святим, і перебував, насолоджуючись баченням і бесідою ангеловидних тих синайських отців: щодня-бо приходив у келію кожного з них для духовної користи. Їхнього ж життя устав був такий: цілі дні сиділи в келіях своїх, безмовствуючи, у суботу ж увечері, коли наставала неділя, збиралися всі в церкву і разом нічне чування творили. Зранку ж на Літургії, причастившися святих безсмертних Христових Таїнств, кожен з них знову у свою келію відходив. Ангельський мали вигляд, станули-бо їхні від сильної повстримности і чування, і жили наче безтілесні, нічого ж не споживали з такого, що насолоду і пристрасті породжувати звикло: ні вина, ні олії, ні хліба всілякого, але трошки фініків чи жолудів дубових — і тим своє тіло годували, проте завдяки відвідинам подорожніх з'являвся часом і хліб у настоятеля місця.
Небагато ж днів минуло, раптом напало на той край багато варварів, яких називали влеміяни, коли помер князь їхній. І яких знайшли отців у навколишніх місцях, били немилостиво, а які були поблизу мурів, — ми відчули шум і галас, — ті втекли до фортеці разом зі святим отцем, настоятелем місця, йому ж ім'я Дула. Він був справді рабом Христовим, багатотерпіння і покору маючи, як ніхто инший, тому й Мойсеєм деякі його називали. Вибили ж ті варвари всіх, що були в Хориві, і в Тедоровилі, і в Кидарі багатьох святих й инші місця навколо гори Синайської повоювали. Прийшли ж і до нас і мало не згубили нас: ніхто ж не боронився від них. Але чоловіколюбний Бог, що руку допомоги простягає тим, хто прикликає Його всім серцем, полум'ю великому звелів зайнятися на святому версі гори, і бачили ми всю гору, димом наповнену, і вогонь, що сходив до небес. Тремтіли ж ми всі й мало не завмерли від баченого того страху, і, впавши на землю, ПОКЛОНИЛИСЯ Господеві і МОЛИЛИ Його, щоб перейшло насильство це, що напало на нас. Варвари ж, бачивши вогонь, налякані були, зразу, біжучи, покидали декого і зброю свою, і верблюдів покинули. Не змогли-бо ані одної години перетерпіти жахливого того видовища вогненного. Ми ж, це бачивши, дякували Богові і прославляли Його, Який не покидає тих, хто до кінця прикликає Його. Зійшли ж далі з Пиргу і знайшли, хто в якому місці зарізаний був, і було в різних місцях через убивство мечем померлих отців тридцять вісім, які мали на тілах своїх багато і різних ран — як їх же убили, хто може оповісти. Двоє ж іще живі були — на ім'я Ісая і Сава, зранені вельми й ледве дихали. Зразу ж поховали зарубаних отців з великим плачем, про живих же турботу ми мали. Хто ж бо був настільки жорстоким і немилосердним, щоби за стількома й такими отцями не плакав гірко, за мужами преподобними і святоліпними, на землю кинутими. З них же той мав голову до кінця відрубану, другому трималася голова шкірою за один бік, инший був перетятий повністю, а иншому руки й ноги відсічені, другому очі вибрані, а инший з голови аж до ніг переділений надвоє. І хто може розповісти по порядку, що бачили, споглядаючи тіла святих і ховаючи. Двоє ж братів тих, що ледь живі були, лежали з болем, і один, на ім'я Ісая, коли ніч надійшла, у другу годину відійшов. Сава ж ще живим залишився, на його ж здоров'я була надія, не вельми-бо лютими зранений був ранами і дякував Богові за те, що трапилося, проте й сумом одержимий був, що не сподобився зі святими отцями померти, тому ж і взивав жалібно: "Горе мені, грішному, горе мені, що не зарахований до лику святих, за Христа убитих, отців! Горе мені, негідному, в одинадцяту годину відкинутому, тому, що побачив пристановище спасенного Царства й не увійшов до нього". І молився стражденними словами: "Боже, Вседержителю, що послав Сина Свого єдинородного на спасіння роду людського, єдиний благий Чоловіколюбче, не відлучай мене від раніше померлих святих отців, але в мені хай сповниться чотирнадцяте число рабів Твоїх. О Господи, Ісусе Христе, благоволи в цьому, бо з утроби матері моєї за Тобою пішов". Передав душу свою в руки Господеві у четвертий день після забиття святих Отців.