Після цього, як звірі дикі кинулися на нашу, згадану вище, огорожу, сподіваючись, окаянні, знайти в нас золота багато, і, оточивши стіни, кричали, викрикуючи безчинне й голосами варварськими страшили нас. Ми ж в останній біді і скорботі були, не знали, що робити, лише до Бога, ридаючи, взивали: одні-бо з нас терпіли ту скорботу мужньо, инші ж плакали, инші ж молилися, дякували Богові, і, один одного втішаючи, разом всі "Господи, помилуй" взивали. Вставши ж посеред церкви, отець наш священний Павло сказав: "Послухайте мене, отці і браття, грішного й останнього зі всіх, знайте ясно всі, що задля любови Господа нашого Ісуса Христа відлучили ми себе від суєтного світу й перебуваємо в нужденній цій пустелі і благій. Його ж сподобилися носити у голоді і спразі і, в останній убогості ходячи, перемогли ж усе земне й суєтне, щоб сподобитися бути причасниками Царства Його Небесного. І нині, окрім того, на ніщо инше не сподіваємося, навіть якщо й смерть зустріне нас у годину цю. Якщо-бо хоче Владика наш швидко звільнити нас від життя цього суєтного і зі Собою нас мати, то чому сумуємо і падаємо духом? Чи не краще зрадіти? Отож маємо дякувати і радіти, і ніяк не зневірюватися. Що-бо краще для нас чи що солодше понад те, аби споглядати славу Господню і дивитися на святе божественне Його лице? Згадаймо, брати мої і отці, як завжди винагороджували й прославляли попередніх святих мучеників і один одному розповідали про страждання їхні, як за Ім'я Христове мучені були, і що хочемо з ними опинитися. Це вже час настав, і бажання наше сповнюється, аби з ними сподівання нашого насититися в прийдешньому віці. Тому зовсім не лякайтеся, але зі старанністю підпережіть себе силою і смерть перетерпіть мужньо, і Бог милостивно прийме нас у Царство Своє". І, відповідаючи, всі казали: "Як же сказав, чесний отче, так зробимо. Що-бо піднесемо Господеві за всіх, якщо винагородить нас? "Чашу спасення приймемо і ім'я Господнє призовемо". Й обернувся святий отець наш на схід і, звівши руки свої до неба, сказав: "Господи, Ісусе Христе, Боже Вседержителю, уповання і допомога наша, не забудь нас, недостойних рабів Своїх, але згадай про убогість нашу і печаль нашу, що принизилася аж до пороху душа наша, укріпи нас в годину цю, Господи, у час біди нашої, прийми, як жертву доброприємну, за аромати добропахучі душі всіх нас, бо Тобі належить слава і честь нині, і повсякчас, і навіки віків". І всі мовили: "Амінь". Зразу був голос зі святого вівтаря, що всі ми чули: "Прийдіть до Мене всі стомлені і обтяжені, і Я упокою вас. Страх же і жах напав на нас від голосу того, і у всіх нас серця і коліна знемогли, бо "дух бадьорий [як же каже Господь], тіло ж немічне." Лише лиця наші були до небес спрямовані, на все инше в житті втратили надію. Варвари, поки ніхто не противився ані не боронився, принесли колоди довгі, за їх допомогою стіни загороди перелізли, відчинили двері, увійшли, як вовки дикі і звірі люті, маючи мечі оголені в руках своїх, і, взявши старця одного святоліпного, йому ж ім'я було Єремія, який при дверях церковних сидів, сказали до нього: "Скажи, хто начальник ваш". Старець же, поглянувши на них, бачивши лиця їхні похмурі і зброю оголену в руках їхніх, зовсім не збентежившись, сказав до них: "Чого страшите мене, вороги Христа мого, нічого не скажу вам про тих, про кого питаєте мене". Був же тут, поруч стоячи, і настоятель. Здивувалися ж варвари великодушності мужа, що нітрохи не злякався, але більше допік їм, і, з люттю зв'язавши йому руки й ноги, поставили нагого посеред себе і стрілами стріляли. І було видно, що все тіло блаженного зранене стрілами, і так подвизався мужньо на диявола і, голову змієву перемігши, перший зі всіх вінцем мученицьким увінчався, і був початок і приклад страждання старим і юним.