У той самий день житіє преподобного отця нашого Івана Кущника
У царювання благочестивого царя Лева Великого в Царгороді, що Новим Римом названий, був один воїнського чину чоловік сановитий, багатий і чесний, на ім'я Євтропій, що мав дружину Теодору. У нього були три сини, з них же двох на службу царську віддав і почесні їм сани виклопотав, третього ж, наймолодшого, на ім'я Іван, віддав на навчання книг і всієї риторичної і філософської премудрости. Мав же хлопець Іван дванадцять років, виявився дуже кмітливим, понад всіх однолітків своїх, що й самі вчителі дивувалися бистроті пам'яті його і дорослому в юному віці розуму. Не лише в зовнішній, але й у духовній філософії виявився винятковим, бо діяв у ньому Святий Дух. Покірним, незлобливим і смиренним був. І коли йому лишався після навчання час, то не в дитячих забавах, як же є звичай молодим, але в читанні богонатхненних книг вправлявся, до церков же Божих ревно поспішав на молитву. Уже-бо серце його божественної любови полум'ям зігріватися починало, і в повчанні його розгорявся вогонь. Якось, коли він на службу Божу збирався, трапилося одному ченцеві увійти в дім, в якому ж блаженний Іван навчався. Його ж побачивши, хлопець спитав, кажучи: "Звідки ти, отче? І куди йдеш?" Чернець же відповідав: "З обителі незасинаючих я, іду ж до Єрусалиму поклонитися Святим Місцям". [Обитель же та незасинаючих була у Витинії, краї східному, що в малій Азії збудував блаженний Маркелв.] Розгорівся ж духом Іван, почав розпитувати його про чернече життя, про молитву, і про піст, і про незасинаючі співи, і про инші подвиги та труди. Чернець же, бачивши хлопця чесного та розумного, розповів йому детально всі звичаї і устави монастиря свого. Іван же, розповіді ченця того уважно послухавши, сказав йому: "Чи повернешся ти, отче, знову до монастиря свого, чи в Єрусалимі перебуватимеш?" Чернець же відповідав: "Заповідь маю від ігумена мого повернутися, тому, якщо Господь захоче, поклонившися Святим Місцям, негайно повернуся". Тоді Іван, взявши за правицю ченця, сказав йому: "Слово маю до тебе духовне, отче". І відвів його на осібне місце, тоді сказав: "Послухай мене, отче, прошу тебе. І милосердний до мене будь, бо маю бажання велике втекти від неспокійного світу і працювати для Христа. Але батьки мої инакше про мене думають, люблять-бо мене більше, ніж старших братів моїх, і про якийсь для мене сан великий стараються, і одруженням мене поєднати хочуть. Я ж багато разів у церкві святій Слово Боже слухав і сам книги читав, розумію, що все, що у світі, є суєтне, одне лиш корисне: щоб, відвернувшися від світу, Христові в чернечому вашому образі служити. Заклинаю-бо тебе Богом, що хоче спасіння нашого: коли повертатимешся, візьми мене звідси і заведи до монастиря свого". Це почувши і поклик у ньому Божий зрозумівши, чернець із присягою пообіцяв, повертаючися, взяти його. І так розійшлися.
Після відходу ж ченця того до Єрусалиму, блаженний Іван євангельського життя наслідувачем бути хотів, просив батьків своїх, щоб спорядили йому Євангеліє, з нього ж Христових слів навчившися, зміг би Христові угодні діла чинити. Батьки ж таку сина свого до Божественного Писання ревність бачивши, раділи вельми і зразу найняли доброписця, щоб написав Євангеліє гарно. Тоді окували його золотом і камінням коштовним прикрасили, щоб не лише всередині написаних слів Христових насолода, але і зовнішня книги краса сина їхнього до уважного притягала читання. І так Євангеліє спорядивши, йому дали. Він же, прийнявши його з любов'ю, читав без лінощів і насолоджувався серцем словами Христовими, день за днем більшою до Бога любов'ю розпалюючись і ревно чекаючи з Єрусалиму ченця того, якому відкрив таємницю серця свого. Днів же багато минуло, прийшов з дороги очікуваний чорноризець. Його ж бачивши, Іван радий був вельми. І сказав йому чернець: "Ось, дитино, як я тобі обіцяв, повернувся до тебе, щоб взяти тебе, якщо хочеш, у монастир". Блаженний же Іван сказав: "Дякую Богові, який дав тобі повернутися здоровим і мені бачити знову твою святість. Ось-бо я в дорогу готовий, але що робитимемо, коли не захочуть батьки мої відпустити мене: знаю-бо матір свою вельми люблячу, і коли довідається, що хочу піти від них, сповнить землю сльозами і примусом мене утримає, і так обрубає бажання моє. Прошу-бо тебе, отче, ходімо таємно звідси, щоб ніхто зі знайомих моїх не довідався про відхід мій і не зрозумів про дорогу мою". Чернець же сказав: "Як же хочеш, дитино, так і зробімо, щоб виконав Бог бажання серця твого". І так пішли на берег моря до пристані кораблів і, знайшовши корабель, просили господаря, щоб відвіз їх до обителі незасинаючих. Господар же багато золота в них за те вимагав, говорив-бо: "Я чекаю, поки хтось наповнить корабель мій великим вантажем, щоб з того звичну плату прийняти". Спитав його Іван: "Скільки плати візьмеш за навантаження корабля свого?" Відповів господар: "Сто золотих прийму". І говорив йому Іван: "Почекай, брате, до трьох днів, і я найму корабель твій". І, порадившись з ним, відійшли. Сказав же Іван до ченця осібно: "Хоч найняти корабель є дорого, мені ж від батьків відійти так, щоб вони не довідалися, є ще дорожчим. Іду-бо до батьків і впрошу їх, щоб дали золота мені, ніби на якусь невідкладну потребу".