Вона ж, прийнявши Євангеліє, обертала його, розглядаючи і говорячи: "Подібне воно на те Євангеліє, яке пан мій спорядив синові нашому". І побігла показати його мужеві своєму. Він же, пізнавши, сказав: "Справді, це те, а не инше, що дали любому синові нашому. Спитаймо його, звідки він має його, чи не знає про дитину нашу, Івана?" І, пішовши до нього обоє, питали, говорячи: "Заклинаємо тебе святою і живоначальноюТройцею, скажи нам, звідки Євангеліє це ти взяв? І де є син наш Іван?" Він же сердечного болю таїти і сліз стримати не міг більше, сказав: "Я син ваш Іван, і те є Євангеліє, яке ви мені дали. Я винен був у печалі вашій, але Євангеліє, яке ви мені дали, навчило мене Христа любити і носити в терпінні благе ярмо Його". Вони ж, це чувши, впали в голови йому й обняли його, плакали дуже довгий час. Охопила-бо їх радість, разом і біль серця, раділи, що знайшовся любий їхній син, боліли серцем, що в такій убогості й нужді опинився, і як до того часу не пізнали його, що перед воротами лежав. Збіглися ж до них усі сусіди, і друзі, і знайомі, і по цілому граді зразу розійшлася вість про віднайдення Іванове, і всі дивувалися, славлячи Бога. Коли це було, преподобний Іван передав душу свою в руки Господеві. Так-бо благоволив Бог, щоб життя Іванове на кінець світською не було забруднене честю і батьків любов'ю, але, щоб, відмовившися від світу ані не пізнавши дружби мирської, відійшов до премирних поселень. Через те взяв його до себе Господь. Мати ж, забувши присягу, скинула з нього старі рубища й одягла його в золототканий дорогоцінний одяг — і в ту годину раптово ослабла і хвора була дуже. Євтропій же, батько Івана, сказав: "Годиться нам вчинити волю сина нашого, не хоче-бо в такому дорогому одязі похований бути". І, скинувши з нього світський одяг, знову в ті ж жебрацькі рубища одягнули його — і зразу Теодора, мати Іванова, зцілилася і стала здорова, як же і перед тим. Чесні ж і святі преподобного Івана мощі, за проханням його, батьки поховали в шатрі тому, в якому жив. Після цього побудували над гробом його церкву, і притулок для подорожніх влаштували великий, і всі маєтки свої на пригощання подорожніх і прогодування убогих дали. Тоді й самі в мирі кінець прийняли, і поховані були в тій же створеній ними церкві, при гробі сина їхнього.