Таке було життя святого і преподобного цього Івана Кущника, такі подвиги і терпіння його, що заради Христа поніс, така його боротьба з дияволом. Його ж перемігши, прийме нині вінець чести на Небесах, у Церкві торжествуючих, благодаттю Господа нашого Ісуса Христа. Йому ж слава навіки. Амінь.
У той самий день пам'ять святого мученика Пансофія, що в царювання Деція від Августалія Олександрійського за Христа постраждав.
Місяця січня в 16-й день
Поклоніння чесним веригам святого апостола Петра
Коли святого апостола Петра Ірод-цар посадив у в'язницю і зв'язав двома ланцюгами залізними, ангел же Господній уночі, коли той спав між двома воїнами, торкнувшись боку, розбудив його і вивів, і спали з нього залізні вериги, як же про те в апостольських Діяннях пишеться. І розійшлася вістка про те преславне Петрове з пут і темниці звільнення по цілому Єрусалимському граді. Тоді хтось із вірних, таємно взявши вериги ті, в себе зберігав, наче самого того маючи перед очима верховного апостола Петра, який після виходу із темниці, не затримуючись, пішов в инші краї, проповідуючи Боже Слово, і вже не з'являвся в Єрусалимі. Прийняли ж вериги ті зцілювальну силу від тіла апостольського, до нього ж приєднані були зв'язанням міцним. І так, як Павлові хустки і пояси, тому що наповнилися його потом, так і Петрові вериги, тому що вгризалися в його тіло, зцілювали недуги і духів лукавих виганяли. Вшановували-бо ті чесні вериги вірні благоговійно, і поклонялися їм, і бережливо охороняли, з роду в рід, як спадок, передавали. Батьки-бо залишали їх дітям своїм, діти, що замість батьків були, своїм нащадкам їх звіряли, один по одному приймаючи й один одному переказуючи, якого в'язня вериги ті торкалися і від чийого тіла освятилися. Таким-бо у спадок перейняттям дійшли до рук святішого Ювеналія, патріярха Єрусалимського. І коли благочестива цариця Євдокія, дружина царя Теодосія молодшого, у Єрусалимі бувши, багато церков збудувала, місця святі царською пишнотою прикрасила і знову до Царгороду поверталася, тоді патріярх Ювеналій, бачивши її велике благочестя і боголюбність, подарував їй багато із духовних скарбів. Між иншими святинями дав і ці чесні і чудотворні святого апостола Петра вериги. Їх же взявши, цариця принесла їх до Царгороду, одну-бо святу веригу дала в храм святого апостола Петра, який був всередині великої церкви, де ж і собор його будували. Другу ж відіслала до Риму доньці своїй Євдоксії, яка була віддана за царя римського Валентиніяна третього. Вона наслідувала у благочесті матір свою, з любов'ю прийняла безцінний той дар, побудувала церкву в ім'я святого апостола Петра на горі Єксквілінській і поклала в ній одну веригу. Знайшлася в Римі й иншаверига Петра святого, якою ж зв'язав був його Нерон-кат, і вона разом із принесеною з Константинополя веригою була покладена. Встановився ж празник поклоніння чесним тим веригам у цей шістнадцятий день січня на честь і пам'ять святого апостола Петра, на славу ж Христа, Бога нашого.
У той самий день страждання святих мучеників Спевсипа, Єлевсипа і Мелевсипа, бабусі їхньої Леоніли та тих, що з ними
Святий Полікарп, смирнський єпископ, учень святого апостола і євангелиста Івана Богослова, сповнений Духа Святого, хотівши примножити Христове словесне стадо, послав учнів своїх у різні краї із відвагою проповідувати Боже Слово. Чувши, що в Галії більше на християн гоніння, бо царський наказ всюди поширився, виданий на убивання вірних, послав туди двох священиків Божих — Андохія і Вениґна, і третього — Тирса, диякона, — мужів справді доброчинних, боголюбивих, у подвигах працьовитих, на дорожній труд задля любови Христової готових і таких, що від морських бідувань не відмовлялися, подорожування всім серцем любили, мук і смерти бажали більше, ніж боялися. Вони, веління єпископа свого прийнявши, увійшли в корабель. Святий же єпископ Полікарп, відпускаючи їх, таке їм сказав: "Ідіть, мужі міцні у силі Христовій, міцно воюючи, святим Христового пресвятого імениісповіданням багато співвоїнів здобудете, з ними, через перемогу торжествуючи, ім'я славне і вічні почесті зможете отримати, плоди трудів ваших хай примножаться щедро. Райські оселі праведних вами через святих здобуття радісно хай звеселяться". Тими й иншими, більшими, благословеннями Полікарп святий посланців своїх напоумляв. Вони ж, пливучи щасливо, Божою настановою до Масилійських берегів скоро пристали. І, вийшовши на землю, пішли дорогою, ангела Господнього маючи за провідника. Коли увійшли в град, названий Єдуя, Божим провидінням зустріли Фавста, мужа вельми благородного, сенаторською честю світлого, він же їх найлюб'язнішою гостиною прийняв. Коли побачив, що вони пресвітери, просив дуже, щоб домашніх його, родичів же і друзів, хрещенням святим просвітивши, зробили християнами. Він-бо, через посилення гоніння, таємним християнином був. Привів же до них і сина свого Симфоріяна, юного хлопця, що настановою святих, переднастановою ж Божою, пізніше, коли час покличе, мав бути Христовим мучеником. Його рукам священичим довіряючи, просив, аби святий Вениґн охрестив його, святий же Андохій хлопцеві хрещеним батьком нехай буде. І вчинили Божі служителі все за бажанням Фавстовим. Згадав же Фавст сестру свою та її внуків, сказав до святих: "Маю сестру рідну на ім'я Леоніла, вона мешкає в одному граді Лінґонійському, має ж трьох внуків, від сина її народжених, що разом з утроби матері у світ цей вийшли. Навчання вільного і премудрости зовнішньої добре навчені, за батьківськими переданнями пішли, у язичницькому живуть блуді, ідолобіссю служачи. Бажає-бо бабуся їхня, а моя сестра, Христовими воїнами їх зробити і віддати на святу Його службу. Прошу-бо вас, о священики Божі, поможіть їй і благородний дім, як же почали, до кінця просвітіть. Святі ж, що це чули, порадилися розділитися для проповіді: Андохій-бо із Тирсом з Августодонійське село відлучилися, де ж багатьох до Христової віри привели й на кінець вінцем мученицьким увінчалися. Вениґна ж святого вищеназваний Фавст у Лінґонійський град до сестри своєї відіслав. Леоніла ж, сестра Фавстова, прийняла святого Вениґна наче манну, що з неба впала, зі всілякою честю. Того ж дня внуки її були на полі, що Пасмасія називалося, приносячи нечисті жертви ідолові — богині на ім'я Немезида. І, від тих жертв залишки зберігши, бабусі своїй принесли. Вона ж, ідолопоклонними гидуючи як мерзотними, викинула їх псам на поїдання, а до них почала при святому пресвітері Вениґні говорити таке: "Любі мої внуки, пізнайте Господа нашого Ісуса Христа, Бога істинного і живого. Йому ж ангели і все живе справедливо служить, бо весь світ сотворив словом, висоту небесну натягнув велінням, розпростер ширину земну, зібрав безодню моря і піском загородив її, прикрасив небо зорями і два світила найкращі поставив, заповівши їм, щоб усе, створене Ним, своїм промінням освітлювали. Дав води рибам на перебування, різними ж деревами і травою одягнув землю і все живе за Своєю створив волею. Тоді чоловіка за образом Своїм і за подобою створити благоволив й особливими дарами премудрости, бачення і розуму збагатив його, щоб Господа всього живого ревно пізнавав, а не невіданням зневажав Творця, щоб знав добро і відлучав його від зла, щоб ідолів, із різних речей руками зроблених, нечуттєвих і бездушних, на оману людей диявольським винаходом споруджених, не лише жодною честю не шанував, але як прескверних відкидав і єднання з ними уникав. Того-бо підступна хитрість ідолами стала у світі цьому, хто Адама, першого чоловіка, у Раю спокусив. Покиньте-бо, о найсолодші внуки, всіх ідолів бісівських. І Творця всіх, Господа нашого Ісуса Христа, без усіляїсого сумніву ісповідуйте. Ось муж святий, якого перед собою бачите, з далеких країв до вас Божою благодаттю посланий. Послухайте слів його, бо заповіді Божі з уст його виходять. Навчіться від нього повчання святого, яке для спасіння вашого понад усе буде корисне". Такими спасенними настановами зі святим Вениґном блаженна Леоніла своїх внуків коли умовляла, перемагала в серцях їхніх божественна благодать, що таємно в них уже вдихнулася. І стояли зі здивуванням, один на одного дивлячись і над усім, сказаним до них, розмірковуючи. Звернулися ж до бабусі своєї, одноголосно сказавши: "Чому таку і настільки виняткову річ дотепер мовчанням схованою тримала? Чому істинну путь і світло пресвітле стільки часу таїла перед нами?" Вона ж, звівши очі до небес і руки здійнявши, вдячність віддавала Богові, що внуки її починають пізнавати істину. І говорила з ними любо: "Син мій, а ваш батько, який нині у тартар занурений уже, настільки озлоблений був серцем і потьмарений нечестя млою, премудро