У той час ще не було в Єгипті монастирів багатьох, пустельного ж життя ніхто не знав зовсім, але кожен, хто хотів служити Христові і хотів спастися, поблизу свого села, усамітнившися, наставлявся на чесноти. Був же там недалеко старець один, який життя чернече усамітнене з юности мав. Його побачивши і користь від нього прийнявши, Антоній набрався в нього ревности і почав також у місцях безмовних, які недалеко від села містилися, перебувати. Потім, якщо чув про когось, що таким життям подвизається, ходив, шукаючи його, як бджола благорозумна, і не вертався до місця свого, допоки не знайшов, кого шукав, і, побачивши, від нього, як із стільників медових, приймав користь. Такі були початки чернечого життя блаженного, ними ж, у всі дні наставляючись, утверджував у намірах добрих свій помисел. Займався ж рукоділлям, засвідчуючи написане: "Хто не працює, хай не їсть". За плату, яку брав за свою роботу, купував хліб, годував голодних і молився завжди, довідавшись із Писання, що належить до Господа безперестанно молитися. Слуханню ж книжному настільки віддавався, що ніщо від уваги його не втекло, і, всіх Заповідей Господніх дотримуючися, замість книг мав пам'ять. Так керуючи своїм життям, люблений був усіма братами, до них же задля користи приходив, підкорявся їм і чеснот їхніх навчався, у кожного з них благодаті черпаючи: в одного — повстримність, в иншого — утіху, у того — лагідність, в иншого — тверезість, у того увагу в читанні наслідував, в иншого посту навчався, а ще в иншого дивувався доліляганню, того терпіння, а иншого смирення проповідував. Усіх же любов до себе здобувши і від усіх користю напоївшися, у свою повертався келію і там, усе помислом роздумуючи, усі чесноти в собі зобразити намагався і про те дбав, аби ніколи в перерахованих чеснотах не виявитися останнім. Так чинячи, хоч і всіх перевищував славою, проте всіма люблений був, бо й сусіди, і ченці, до яких ходив часто, на Антонія дивлячися, богопочитальником його називали, й одні — як сина, инші, як брата, любили.
Коли так у чесноті зростав Антоній, ворог імени християнського, диявол, не міг терпіти стількох у хлопцеві чеснот, давніми своїми повстав на нього підступами, намагаючись звабами зруйнувати благі його наміри і збити його з праведної дороги. Вклав-бо йому згадку про маєтки продані і роздані, про сестри печаль, роду велич, суєтну світу славу, наїдків різних насолоди та инші зваби мирського життя. Тоді чеснот жорстокий кінець, і нелегкий бігу труд, і тілесну неміч, і років багато, й инших багатьох помислів мряку накладав на нього, всіляко намагаючися його розбестити. Коли ж пізнав себе диявол осміяним молитвами Антонієвими до Бога, терпінням і вірою, які звичайно проти всілякої боротьби юнак використовував, нічними йому надокучав маревами, страхами і привидами, громом, і незвичайними голосами, і криками багатьма його лякаючи. Удень же відкритою на нього нападав боротьбою. Протистояв же Антоній дияволові дуже. Диявол нечисті вкладав помисли, Антоній же відганяв їх молитвою безперервною. Той насолоджував почуття природним тіла лоскотанням і розпалюванням, цей же вірою, чуванням і постом огороджував своє тіло. Той уночі у вродливих жінок перетворювався, всіма хитрощами похіть збуджуючи, цей же .відплату геєнського полум'я і біль незасинаючого черва проти неї клав. Той же розповідав про в'язкий юности шлях, до провалля швидкий і до падіння легкий, цей же, безконечні майбутнього суду муки приводячи, чистоту душевну спокусами неушкодженою беріг. Це ж усе на наругу і сором було дияволові, який-бо Богові подібним себе вважав. Від юнака осміяний був, окаянний, і, проти тіла і крови воюючи, чоловіком, що тіло носить, переможений. Зміцнював-бо раба Свого Господь, Який задля нас тіло прийняв, долання тіла, над ворогом перемогу дарував. Щоб усі по одному, так спо-кушувані, апостольське промовляли слово: "Не я, але благодать Божа, та, що зі мною". Коли ж таким підступом своїм Антонія скинути не зміг, змій лютий, бачачи себе завжди від нього прогнаним, лютував і скреготав зубами. Після цього явився йому видимо — образом наче хлопець, чорний і страшний, і плакав, людським голосом говорячи: "Багатьох спокусив, багатьох зманив, а нині, як же від инших святих, так і твоїми трудами я переможений". Це ж говорив підступний, хотівши зарозумілістю заплямити смиренного юнака. Спитав же його блаженний Антоній: "Хто ти такий, що говориш це?" Відповів ДИЯВОЛ: "Я є любодіяння будівничий, я багатопідступної нечистоти зброю на всіх юнаків прийняв, звідси й духом блудним називаюся. Тих, що в чистоті перебувати обіцяли, у нечистоту вкидаю! Тих, що повстримне життя починають, на попередні безчинства повернутися умовляю! Я є той, через кого пророк Осія тих, що впали, випробовує, говорячи: "Духом блуду спокусився". І справді вони від мене були спокушені. Я той, хто тебе самого спокушав часто і завжди був вигнаний". Коли це Христовий воїн почув, вдячність віддав Богові, більшою проти ворога відвагою укріпився і сказав: "Багато хто тебе осміяв і багато хто подолав, тому і чорність твоя, і образ наче хлопця знаменнями є немочі твоєї, далі вже не зважатиму на тебе, Господь мій Помічник. І я восторжествую над ворогами своїми". І зразу на це слово привид, який було видно, зник.