Машина від’їхала, і ми з Ітаном провели її сумними поглядами.
— Ходімо, Бейлі! — закричав він, коли машина зникла з очей. Ми побігли в дім.
Раптом стало веселіше. Хлопчик пообідав, а потім поставив свою тарілку на підлогу, щоб я її облизав! Ми пішли в повітку, й Ітан виліз там на сволоки, а я тим часом гавкав. Коли хлопчик звідти стрибнув на копицю сіна, я підскочив до нього і став з ним борюкатися. Чорнильна тінь у кутку підказувала мені, що кішка все це бачить, але, коли я побіг до неї, вона безшумно зникла.
Мені стало ніяково, коли Ітан відкрив Дідусів сейф із рушницею — при Дідусеві він такого ніколи не робив. Зброя змушувала мене нервувати: вона нагадувала про Тодда з феєрверками — постріли бухали так близько, що я просто шкірою їх відчував. Однак Ітан дуже радів, і я не міг не скакати біля його ніг. Хлопчик поставив на паркан кілька бляшанок і стріляв, бляшанки падали. Я не до кінця кумекав, який зв’язок між падінням банки й гучним буханням рушниці, проте з реакції Ітана зрозумів, що це дуже весело. Іскра зафоркала й побігла в інший кінець двору, подалі від цієї колотнечі.
Потім Ітан влаштував нам вечерю, підігрівши соковиту курятину. Ми сиділи у вітальні, хлопчик увімкнув телевізор і їв, поставивши тарілку на коліна та кидаючи мені шматочки шкіри. Оце я розумію — весело! У той момент мені навіть було все одно, чи повернеться Мама.
Після того як я вилизав тарілку, яку Ітан поставив на підлозі, я вирішив перевірити нові правила й заліз у Дідусеве крісло, озираючись через плече, чи не скомандують мені злізти. Хлопчик просто дивився в телевізор, тож я ліг подрімати в кріслі.
Крізь сон я почув дзвінок телефона, а потім хлопчик сказав: «Будемо спати!», але, повісивши трубку, спати Ітан не пішов, а сів на диван і далі дивився телевізор.
Я міцно спав, коли мене різко розбудило відчуття — щось негаразд! Хлопчик завмер на місці, піднявши голову.
— Ти чув? — прошепотів він мені.
Я замислився, чи хвилювання, яке я почув у його голосі, означало, що годі мені спати. Відтак вирішив, що треба заспокоїти Ітана своїм прикладом, тож я знову поклав голову на подушку.
Десь у будинку почувся глухий звук, ніби щось гупнуло.
— Бейлі! — настрашено й сердито прошепотів хлопчик.
Таки щось серйозне. Я виліз із крісла, потягнувся й очікувально подивився на Ітана. Він простягнув руку, торкнувся моєї голови — і його страх обпік мою шкіру.
— Агов! — крикнув він. — Є тут хто?
Хлопчик застиг на місці, я повторив за ним і насторожився. Я взагалі не був певен, що відбувається, але розумів, що в домі була якась загроза. Коли від іншого звуку Ітан підскочив і страх прокотився його шкірою — я приготувався гідно зустрітися з небезпекою й дати їй відсіч. Я відчував, що в мене на спині шерсть стає сторч, і погрозливо загарчав.
Чуючи моє гарчання, хлопчик беззвучно пройшовся кімнатою. Я, усе ще насторожений, пішов за Ітаном і дивився, як він відкриває сейф і вдруге за той день дістає рушницю.
Розділ 11
Із Дідусевою рушницею в тремтячих руках хлопчик скрадався сходами, далі коридором, до Маминої спальні. Я не відставав. Ітан перевірив ванну й зазирнув під ліжко, а коли різко відчинив стінну шафу, крикнув: «Ха!», чим до смерті мене перелякав. Ми так само перевірили кімнату хлопчика, Бабусі й Дідуся, а також маленьке приміщення з диваном, де Бабуся спала, коли Дідусь уночі видавав гучні розкотисті звуки. Перш ніж їхати кататися, Бабуся ще трохи повозилася з фліпом у тій кімнаті, намагаючись змінити його так, як просив Ітан. Той покій звався швацькою майстернею.
Хлопчик обійшов увесь дім, тримаючи перед собою Дідусеву рушницю, він смикав усі ручки й перевіряв усі вікна. Коли ми проходили вітальню, я з надією наблизився до Дідусевого крісла, однак Ітан хотів продовжити перевірку будинку, тож я тяжко зітхнув і пішов із ним зазирати за шторки для душу.
Урешті хлопчик повернувся до Маминої кімнати, покрутив ручку, а потім присунув до дверей комод. Відтак Ітан поставив рушницю біля ліжка й покликав мене спати поруч. Щойно він пригорнувся до мене, я згадав, як він іноді приходив до будки в гаражі, коли Мама й Тато сварилися. Тоді хлопчика теж сповнював такий жах самотності. Я лизнув його заспокійливо, як умів. Ми разом, то хіба може трапитися щось погане?
Наступного ранку ми встали пізно й розкішно поснідали. Я з’їв скоринки від тостів, вилизав тарілку з-під яєчні й допив за хлопчиком молоко. Який чудовий день! Ітан взяв харчів, а також пляшку з водою, і склав усе це у рюкзак. Ми йдемо гуляти? Іноді ми з хлопчиком ходили на прогулянки й брали бутерброди на двох. Останнім часом ми, гуляючи, здається, завжди приходили туди, де жила дівчинка. Я відчував її запах на поштовій скриньці. Ітан стояв, дивився на будинок, а потім ми розверталися та йшли додому.