Це був Тодд. Він відступив на три кроки, витяг із кишені папірець і підпалив його. Вогонь освітив його кам’яне обличчя, на якому не було видно жодних емоцій. Тоді хлопець кинув палаючий папірець у кущі — і вони гучно загорілися синім полум’ям.
Тодд мене не бачив, він дивився на вогонь, а я жодного разу не гавкнув і не загарчав. Я просто побіг до нього хідником у мовчазній люті. Я стрибнув на хлопця так, наче все життя те й робив, що кидався на людей. Мене переповнювало відчуття сили, немов я був головний у зграї.
Усе, що могло мене стримати, зазнало поразки перед моїми почуттями. Те, що зараз робить Тодд, становило загрозу для Ітана та сім’ї, яку я повинен захищати. Важливішої мети в мене не було.
Тодд закричав, упав і почав бити мене ногами в морду. Я схопив його за ту кінцівку, якою він на мене замахнувся, вгризся в неї й тримав — хлопець продовжував кричати. Штани в нього порвалися, черевик упав, і я відчув смак крові. Кривдник бив мене кулаками, але я не відпускав його литку, трусив головою, відчуваючи, що його м’язи під моїми зубами ще рвуться. Я шаленів і абсолютно не зважав на те, що мій рот був сповненим ні на що не схожим смаком людської шкіри й крові.
Мене привів до тями різкий звук. Тодд зумів вивільнити ногу, і я подивився на будинок. Дерево в кімнаті зайнялося, а з парадних дверей угору, в ніч ішов густий, ядучий дим. Електронний звук був до болю пронизливий і гучний, я мимохіть позадкував.
Тодд встав і пошкандибав геть так швидко, як міг. Я краєм ока помітив це, але вже більше не зважав на нього. Я здійняв тривогу, гавкав і намагався привернути увагу до вогню, який швидко поширювався домом і завертав нагору до кімнати Ітана.
Я побіг за будинок і, на свою досаду, виявив, що та купа снігу, яка допомогла мені вийти, залишилася по той бік паркана. Я стояв там і гавкав, а тим часом відчинилися двері, що вели у внутрішній двір, і звідти, спотикаючись, вийшли Тато і Мама. Мама кашляла.
— Ітане! — кричала вона.
Із дверей валив чорний дим. Мама й Тато підбігли до хвіртки, і я зустрів їх там. Вони промчали повз мене, побігли снігом до фасаду, а потім стояли й дивилися в темне вікно кімнати нашого хлопчика.
— Ітане! — кричали вони. — Ітане!
Я проскочив повз них і помчав до задньої хвіртки, яка тепер була відчинена, й стрілою метнувся всередину. У дворі Фелікс тулився під скрипучою лавою для пікніка, але я не зупинявся. Я проліз у двері — мої очі й ніс заповнив дим. Я нічого не бачив, але так-сяк добіг до сходів.
Полум’я гуло так голосно, як вітер, коли ми каталися в машині з відчиненими вікнами. Дим був задушливий, і жар вигнав мене назад на двір: він обпік мені ніс і вуха, тому я безсило опустив голову й вибіг із задніх дверей туди, де холодне повітря одразу вгамувало мій біль.
Мама й Тато продовжували кричати. З другого боку вулиці загорілося світло, в сусідньому будинку теж. Я бачив, як сусіди визирають із вікон і говорять по телефону.
А хлопчика все ніде не було.
— Ітане! — кричали Мама й Тато. — Ітане!
Розділ 15
Ще ніколи в житті я не відчував такого страху, як той, який випромінювали Мама і Тато, коли кричали під вікном хлопчика. Мама схлипувала, а в Тата тремтів голос. Коли я знову почав відчайдушно гавкати, вони не спиняли мене.
Мої вуха вловлювали тонке завивання сирени, але здебільшого мені було чути тільки власний гавкіт, голоси Мами й Тата, які кликали Ітана, і над цим усім — ревіння вогню. Воно було таке гучне, що я відчував його всім тілом. Кущі перед нами ще палали, сніг танув, шипів і здіймався парою.
— Ітане! Будь ласка! — кричав Тато надломленим голосом.
Раптом щось вилетіло з Ітанового вікна — і скло посипалося на сніг. То був фліп!
Я миттю підхопив його, щоб показати Ітанові — так, я його спіймав. У дірку, пробиту фліпом, висунулася голова хлопчика, оточена чорним димом.
— Мамо! — закричав він, кашляючи.
— Вилазь швидше, Ітане! — крикнув Тато.
— Не можу вікно відчинити, воно заїло!
— Просто стрибай! — відповів Тато.
— Треба стрибати, сонечко! — крикнула йому Мама.
Голова хлопчика знову зникла у вікні.
— Він же там задихнеться, що він робить?! — сказав Тато.
— Ітане! — закричала Мама.
Тут у вікно влетів Ітанів стілець і розбив скло. Ще за мить вистрибнув і хлопчик, але він, здається, зачепився за рештки скла і дерева у вікні, тож замість того, щоб перескочити палаючі кущі, він упав просто на них.