Хлопчик зарився лицем в мою шию і заплакав. Я зібрав усі сили, щоб підвести голову й лизнути його, дати йому зрозуміти, що все гаразд. Мені не було страшно.
Моє дихання стало хрипким, і всі залишилися зі мною, всі торкалися мене. Так приємно було мати стільки уваги, але тут мій шлунок скрутив такий біль, що я не стримався й завив. Прийшов приємний чоловік і знову став готувати голку.
— Так треба. Бейлі не повинен мучитися.
— Гаразд, — схлипнув хлопчик. Я спробував махнути хвостом, почувши своє ім’я, але не зміг навіть трохи поворухнути ним. Я відчув ще один укол в шию.
— Бейлі, Бейлі, Бейлі, я за тобою скучатиму, чудаче ти мій! — шепотів Ітан мені на вухо. Його дихання було тепле й дивовижно приємне. Я заплющив очі від задоволення, від самої радості та любові, яку випромінював хлопчик. Його любові.
І раптом біль просто взяв і минув — власне, я знову відчув себе цуценям, повним життя і радості. Згадав, як я почувався саме так, коли вперше зустрів хлопчика, який вийшов з будинку й побіг, розкинувши руки, мені назустріч. Подумав про пірнання і про те, як я рятував Ітана, як поступово згасало світло під час занурення, як густа вода штовхала моє тіло саме так, як зараз. Я вже не відчував рук хлопчика, які пестили мене, я зусібіч відчував тільки воду — теплу, лагідну, темну.
Розділ 18
Свідомість прийшла до мене не одразу, а через довгий час після того, як я став розпізнавати материнський запах і навчився пробиватися до соска, щоб мати поживу. Мої очі були розплющені, зір ставав чіткішим, і я зміг розгледіти темно-буру морду моєї матері. Того дня я раптово зрозумів, що я знову цуценя.
Ні, не зовсім так. Я скоріше став цуценям, яке раптово згадало, що воно — це я. Я відчув оце випливання зі сну, коли ти свідомий тільки того, що минув довгий, довгий час — не сон, не задума, і тут раптово я дивлюся на світ очима дуже маленького собаки. Однак якось я згадав, що від самого народження був цим самим цуценям, боровся за материнське молоко, не усвідомлюючи попередніх життів.
Тепер я згадав усе, що було раніше, і дуже дивувався. Я відчував, що зробив геть усе. Просто в мене вже не було причини продовжувати — хіба може в мене бути важливіша місія, ніж любити хлопчика?
Я так скучав за Ітаном, що інколи скавчав. Мої нові брати й сестри завжди помилково вважали це слабкістю, тому вони стрибали на мене, щоб показати, що вони головні. Їх було семеро — усі темно-бурі з чорними плямами, і я не міг не сердитися. Як це вони не розуміють, хто тут головний, врешті-решт?!
Про нас майже весь час дбала якась жінка, хоча був і чоловік, який часто заходив у підвал погодувати нас. Саме він виніс нас у коробці на заднє подвір’я, коли нам було кілька тижнів. Пес у клітці обнюхав нас, коли ми всі до нього підбігли, і я відчув, що то наш батько. Я ще ніколи не бачив батька, і мені було дуже цікаво, що він тут робить.
— По-моєму, вони йому подобаються, — сказав чоловік жінці.
— Тобі зручно, Берні? Хочеш вийти? — жінка відкрила вольєр Батька (його, очевидно, звали Берні), і пес вискочив, понюхав нас і пішов помочитися під парканом.
Ми всі поскакали за ним, падаючи мордами вперед, бо наші малі лапи ще не дуже нас тримали. Берні опустився, й один із моїх братів стрибнув і без жодної поваги почав кусати Батька за вуха, але той, здається, не заперечував. Він навіть погрався з нами, трохи поперекидав нас, а потім побіг до дверей, щоб його впустили.
За кілька тижнів я був у дворі й показував одному з братів, хто тут головний, аж тут зупинився, присів і раптом зрозумів: я жіночої статі! Я здивовано понюхав свою сечу та попереджувально загарчав на брата, який спробував налетіти на мене, скориставшись нагодою. Що б подумав Ітан?
Ну як я, Бейлі, можу бути дівчинкою?
Тільки я вже був не Бейлі. Одного дня прийшов чоловік і почав із нами гратися в нову гру. Він плескав у долоні й саджав у коробку тих цуценят, які не здригалися від звуку (серед них була і я). Потім чоловік нас по черзі випускав у двір. Коли настала моя черга, він розвернувся й пішов геть, наче забув про мене, я пішла за ним. За це він сказав мені, що я хороша собачка, — із ним взагалі все було простіше нікуди. Той чоловік був десь такого віку, як Мама тоді, коли розбила вікно машини, дала мені води і я вперше побачив хлопчика.
Чоловік засунув мене у футболку, а потім погукав:
— Гей, дівча, знайдеш вихід?
Мені здалося, що він передумав і не хоче тримати мене в цій футболці, як у торбі, тому я вискочила й побігла до нього, щоб він мене знову похвалив.