— Ану пусти! — кричав він.
— Ані руш! Поліція! — закричав великий поліцейський, вибігаючи вперед.
— Приберіть собаку!
— Еллі, усе нормально. Тубо, Еллі, тубо! — скомандував поліцейський. Я відпустила руку чоловіка, і він упав на коліна. Я чула запах його крові. Він подивився мені в очі, і я загарчала. Я відчувала його біль, але разом із ним і його хитрість, він вважав, що йому щось зійде з рук.
— Еллі, до мене, — сказав поліцейський.
— Собака мені руку відгризла! — закричав чоловік. Він помахав, дивлячись кудись за спину поліцейському, ліворуч від нього. — Я тут! — закричав він.
Коли поліцейський швидко розвернувся, щоб подивитися, до кого звертається чоловік, той кинувся вперед і схопив свій пістолет. Він вистрілив, потім вистрілив поліцейський — і кілька пострілів загнали в чоловіка глибокий біль. Він упав на землю. Я відчувала, як стрімко життя покидає його, як чорна, зла хвороба випускає його зі своїх лап і дає йому відійти спокійно.
— Повірити не можу, що я на це повівся, — пробурмотів поліцейський. Він і далі тримав під прицілом мертвого чоловіка, а потім обережно підійшов і вибив з його руки пістолет.
— Еллі, ти як? — кволим голосом спитав Джейкоб.
— У неї все гаразд, Джейкобе. Куди він тебе поранив?
— У живіт.
Я, тривожачись, лягла біля Джейкоба, стала тицятися носом в його обм’яклу руку. Я відчувала, як у його тіло, до глибини, пробивається біль, і кров пахла так сильно, її було страшенно багато.
— Офіцер лежить, підозрюваний лежить. Ми… — поліцейський поглянув у небо. — Ми в каньйоні під якимись деревами. Офіцеру потрібна невідкладна медична допомога, кличте вертоліт. Підозрюваний — 10-91.
— Перевірте, чи справді підозрюваний 10-91.
Поліцейський підійшов до тіла чоловіка й копнув його ногою.
— Та мертвий, як є.
— Який саме офіцер?
— 8-К6. Нам зараз потрібна допомога — негайно!
Я не знала, що робити. Джейкобу, здається, було не страшно, але мене пройняв такий жах, що я тремтіла й хекала. Це мені нагадувало ту ніч, коли Ітан опинився серед пожежі і я не міг до нього дістатися, — таке саме безсилля. Підійшов поліцейський і опустився на коліна біля Джейкоба.
— Уже летять, брате. Трохи ще потримайся, скоро, скоро.
Я відчувала тривогу в голосі поліцейського, і, коли він рвучко розкрив сорочку Джейкоба, щоб поглянути, що під нею, я аж заскавчала, відчувши, який страх його пройняв.
Невдовзі я почула гуркіт — кілька людей, спотикаючись, бігли до нас. Вони присіли біля Джейкоба, відсунули мене вбік, поливали його чимось хімічним і обв’язували бинтами.
— А як Емілі? — кволо спитав у них Джейкоб.
— Хто?
— Дівчинка, — пояснив поліцейський.
— Усе в неї добре, Джейкобе, нічого не сталося. Ви її знайшли до того, як він хоч щось устиг зробити.
Прийшли ще люди і врешті понесли Джейкоба геть на ліжку. Коли ми дісталися туди, де стояли машини, там чекав гелікоптер.
Поліцейський тримав мене, поки Джейкоба заносили в гелікоптер — його рука безсило звисала з ліжка. Коли галаслива машина злетіла в повітря, я вивернулася і з гавкотом побігла за нею. Я ж вертольотчиця, чому вони мене не взяли? Мені треба бути з Джейкобом!
Люди дивилися, як я кружляла, не знаючи що робити, й закидала в повітря передні лапи.
Урешті прийшла Емі й посадила мене в клітку іншої машини, там стояв запах Кеммі. Поліцейська повезла мене до псарні й поміняла на Кеммі, який пробіг повз мене й стрибнув в авто, наче образився, що я в ньому їхала. Джипсі ніде не було видно.
— Хтось зараз до тебе зайде, і ми придумаємо, де ти поживеш, Еллі. Будь хорошою собакою, ти — хороша собака, — сказала Емі.
Я лягла на свою підстилку, серце в мене було не на місці. Я почувалася зовсім не хорошою собакою. Я розуміла, що кусати чоловіка з пістолетом — це не входило в команду «знайди». І де Джейкоб? Я згадала запах крові й тужно заскавчала.
Я виконала свою мету — знайшла дівчинку, і вона тепер у безпеці. Але Джейкоб поранений, він невідомо де, а я вперше ночую на псарні. Я не могла не думати, що це в мене своєрідне покарання.
Наступні кілька днів для всіх були сумні й плутані. Я жила у вольєрі, мене тільки два рази на день випускали у двір — поліцейський, який це робив, випромінював невпевненість. Йому було незручно несподівано братися за догляд за собакою. Емі розмовляла зі мною і трохи гралася, але вони з Кеммі подовгу десь їздили.
Ніде не було ніяких ознак Джейкоба, і поступово його запах вивітрився з довкілля, тож, навіть зосередившись, я вже не могла визначити, де він.
Одного дня нас із Кеммі разом випустили у двір. Пес тільки й хотів, що спати, навіть коли я йому показувала гумову кісточку, яку мені дав один із поліцейських. Я не розуміла, яка в Кеммі мета, навіщо взагалі людям такий сонний собака.