— Завтра в мене для тебе буде сюрприз, Еллі, — сказала Майя, й далі сумуючи.
Ну, гаразд. Якщо я вже так далеко зайшла… Я залізла в ванну й провалилася під нестійкі бульбашки.
— Еллі! — засміялася Майя, і радість засвітилася серед її смутку, мов свічка.
Розділ 22
Наступного дня я була страшенно рада піти кататися на машині, бо… ну, як же не тишітися катанню! Я перехопила радісне передчуття від Майї, тож розуміла, що ми їдемо не на роботу. Адже останнім часом на роботі жінка особливого щастя не відчувала. Раптом вона зупинилася й відчинила двері — і тут я зрозуміла, де ми.
Квартира Джейкоба.
Я побігла поперед Майї, помчала вгору сходами й загавкала під дверми, чого ніколи не робила, коли жила з ним. Я чула всередині запах Джейкоба, чула, як він рухається за дверима. Він відчинив, і я налетіла на нього, почала радісно скакати й крутитися.
— Еллі! Як справи, дівчисько? Сидіти, — скомандував він.
Я опустила задню частину на підлогу, але лишатися так не хотіла.
— Привіт, Джейкобе, — сказала Майя у дверях.
— Заходь, Майє, — відповів чоловік.
Я була в такому захваті, що бачу Джейкоба, що сіла біля нього, коли він опустився в крісло. Я б хотіла залізти йому на коліна, і коли б це був Ітан, то так би й вчинила, але поліцейський подібних дурниць не сприймав.
Я обнюхала квартиру, поки вони розмовляли. Помітила, що мого ліжка вже немає, але мій запах ще лишався в спальні. Я цілком могла б спати й на килимку біля ліжка Джейкоба, якщо він захоче.
Потім я побігла назад до чоловіка повз Майю, яка дружньо погладила мене по спині, і тут до мене це дійшло: якщо я повернуся до Джейкоба, то піду від жінки.
Собакам ніколи не дозволяють обирати, де їм жити, — мою долю вирішують люди, а проте я відчувала, що мало не розриваюся між ними двома. У роботі з Джейкобом значно краще, ніж із Майєю, але жінка не має всередині отого постійного суму (в Мами вдома, де можна гратися з усіма тими дітьми, вона по-справжньому радіє). Зате у поліцейського немає котів.
У мене була чітка мета — знайти, показати, рятувати людей. Я була хорошою собакою. І Майя, і Джейкоб були зосереджені на роботі, а це означало, що ні він, ні вона ніколи не зможуть любити мене так самозабутньо, як Ітан. Проте Майя обіймала мене з таким неприхованим теплом, відчути яке Джейкоб ніколи собі не дозволяв.
Я нервово забігала по квартирі.
— Тобі треба вийти? — спитала мене Майя. Я почула «вийти», але вона це промовила таким байдужим тоном, що я не зреагувала.
— Ні, якщо їй туди треба, вона сидить біля дверей, — пояснив Джейкоб.
— Точно! Я бачила, як вона це робить, — сказала Майя. — Я просто задні двері часто тримаю відчиненими, то вона може і вийти, і зайти.
Вони трохи помовчали. Я зазирнула на кухню, але підлога була, як завжди, ідеально вимита, і нічого їстівного на ній не було.
— Я чула, ти береш інвалідність, — сказала Майя.
— Атож, це ж мене за п’ять років двічі підстрелили — будь-кому цього досить, — хрипко розсміявся Джейкоб.
— За тобою в нас сумуватимуть, — зазначила Майя.
— А я нікуди не їду. Я вступив до Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі. На денне відділення. Півтора роки — і отримаю юридичний ступінь.
Знову запала тиша. Від Майї прийшов маленький тривожний сигнал. Я вже помітила, коли люди заводять розмову з Джейкобом, а потім сидять мовчки, то таке буває. Щось у ньому змушувало їх нервувати.
— То коли у вас атестація? — спитав чоловік.
Я обрала нейтральну ділянку підлоги між ними і, зітхнувши, лягла. Мені геть незрозуміло було, чого чекати.
— За два тижні, але… — Майя змовкла.
— Але що? — перепитав Джейкоб.
— Я вже думаю відмовитися від цієї програми, — поспіхом зізналася жінка. — Я просто її не наздоганяю. Я не розуміла… Ну, хтось інший на моєму місці був би кращий.
— Так не можна! — сказав Джейкоб. Я підвела голову і з цікавістю подивилася на нього, гадаючи, що ж його розсердило. — Не можна далі передавати собаку з рук у руки. Еллі — найкраща собака, яку я бачив у своєму житті. Якщо ти її покинеш, це може зашкодити їй. Воллі каже, що у вас двох є контакт.
Почувши від Джейкоба своє ім’я та ім’я Воллі, я трохи помахала хвостом, але говорив він і далі дуже суворо.
— Я просто фізично для цього не годжуся, Джейкобе, — сказала Майя. Я відчувала, що в ній теж наростає гнів. — Я не служила в морській піхоті, я просто дохлувата поліцейська, яка насилу здає нормативи щороку. Я старалася, але мені занадто важко.