Того вечора в домі Мами було велике свято. Усі мене гладили й вимовляли моє ім’я.
— Ну от, пройшла ти атестацію, а тепер поїж як слід! — сказала Мама Майї.
Залунав дзвінок — у цьому домі такого практично ніколи не бувало, до нього люди зазвичай просто вривались. Я пішла за Мамою до дверей, і, коли вони відчинилися, серце в Мами радісно тьохнуло. Там стояв Ел, і він подарував Мамі квіти. Я пам’ятала, як Ітан дарував квіти Ганні, й геть заплуталася: я думала, що Елові подобається Майя, а не її Мама. Хоча я так до кінця й не розумію людей у таких речах.
Уся родина притихла, коли Ел вийшов на заднє подвір’я, де були накриті столи для пікніка. Майя підійшла до нього. Вони обоє дуже нервувалися, а потім Ел швидко приклав свій рот до її обличчя. Після цього Майя назвала всіх за іменами, Ел потиснув руки присутнім чоловікам, і знову почалися розмови та сміх.
За наступні кілька днів ми знайшли й врятували двох дітей, які пішли з дому та заблукали, а також знайшли за слідом коня, якого шукала жінка, що з нього впала й пошкодила ногу. Я згадала, як Іскра скинула Ітана в лісі, й замислилася, чому люди взагалі переймаються пошуком своїх коней, якщо ті такі очевидно ненадійні істоти. Якщо в людини є один-два собаки і їй чогось не вистачає, то краще б вона подумала про осла, десь такого, як Джаспер, — той хоча б смішив Дідуся.
Ми з Майєю також знайшли в лісі старого чоловіка, який виявився мертвим. Мені було тяжко на душі, коли я нюхала його холодне тіло, що лежало в багнюці, адже ми його не врятували. Хоча поліцейська й похвалила мене, після того нам обом було не до гри з паличкою.
Ми пішли до Ела, і він почастував Майю вечерею з курятиною, вони обоє сміялися, а потім їли піцу, яку приніс якийсь хлопчик. Я принюхувалася до шматочків курки, які Ел клав на підлогу, та їла їх більше з ввічливості, бо вони були вкриті чимось таким, що смакувало, як сажа.
Пізніше того вечора я зрозуміла, що Майя розповідає йому про мертвого чоловіка, бо при цьому вона відчувала такий самий смуток. Колись ми з Джейкобом теж знайшли кількох мертвих людей, але він від того ніколи не засмучувався, так само, як і не дуже радів, коли рятував кого-небудь. Він просто працював, не надто глибоко все переживаючи.
Коли я подумала про Джейкоба, то зрозуміла, що його холодна відданість пошуку допомогла мені пережити розлуку з Ітаном: не було коли тужити, забагато в нас було справ. А з Майєю все було складніше, і від її любові я починала скучати за хлопчиком. Хоча вже був не гострий біль у грудях, а задумливий сум, який часто находив на мене, коли я лягала спати, — і з ним я запливала у свої сни.
Одного дня ми з Майєю полетіли кататися спочатку літаком, а потім гелікоптером просто на південь. Я подумала про той день, коли забрали Джейкоба, і зраділа тому, що я знову вертольотчиця. У польоті я була і рада, і схвильована, і трохи збентежена, але літати, правду кажучи, й близько не так цікаво, як кататися в машині, бо в мене від звуку боліли вуха.
Ми сіли в місці, не схожому на жодне з тих, у яких мені доводилося бувати. Там було багато собак і поліцейських, а повітря сповнювали звуки сирени й димного смороду. Усі будинки навколо були розвалені, а в деяких дахи лежали просто на землі.
Майю це, здається, приголомшило, і я притулилася до неї, тривожно позіхаючи. До нас підійшов чоловік. Він був брудний і мав на голові пластиковий шолом. Його долоні, коли він простягнув їх мені, пахли попелом, кров’ю і глиною. Чоловік із Майєю потисли одне одному руки.
— Я координую сили реагування США в цьому секторі. Дякую, що ви прилетіли.
— Я навіть не уявляла, що тут настільки все погано, — сказала Майя.
— О, це лише верхівка айсберга. Уряд Сальвадору просто не знає, що робити. Тут у нас понад чотириста поранених, сотні загиблих, і ми досі шукаємо тих, хто під завалами. Після 13 січня було вже з півдюжини менших поштовхів, і деякі з них теж страшні. Ходіть обережно.
Майя взяла мене на повідець і повела лабіринтами руїн. Ми підходили до якого-небудь будинку, потім якісь люди, що йшли за нами, перевіряли його. Відтак Майя інколи відпускала мене з повідця, і я заходила всередину; іноді вона тримала мене біля себе, і ми просто знаходили когось, коли ходили зовні.
— Тут небезпечно, Еллі. Маю тримати тебе на повідці, щоб ти туди не заходила, — казала мені Майя.