За мить я побачила жінку, яка зіщулилася в кутку й затуляла обличчя тканиною. Її очі стали великі, коли вона побачила мене.
Я загавкала, бо не могла повернутися до Майї та показати їй шлях.
— Еллі! — кашляючи, кричала Майя.
— Майє, верніться! — попереджав Вернон.
Я гавкала далі.
— Еллі! — десь уже близько гукала Майя. Тепер і жінка почула її та стала відгукуватися, випромінюючи жах.
— Там хтось є, хтось живий! — крикнула Майя.
Я терпляче сиділа біля жінки, відчуваючи, як її страх змінюється надією, коли чоловік у шоломі й масці посвітив згори у вузьке приміщення й помахав над нами ліхтариком. Очі в мене сльозилися, з носа текло, уся морда горіла від того, що на мене ляпнуло. Невдовзі стало чути, як зверху копають і стукотять молотками, розійшлася луна, а потім вгорі відкрився прямокутник ясного світла, й на мотузці спустився чоловік.
Жінку, мабуть, ще ніколи не підіймали на мотузці, тому вона дуже злякалася, коли пожежник прив’язав її і вона полетіла вгору, а от я кілька разів уже так підіймалася, тож без вагань дала себе обв’язати, коли прийшла моя черга. Нагорі була Майя. Коли нас витягли в діру, пробиту в стіні, й вона мене побачила, полегшення змінилося тривогою.
— Боже мій, Еллі, твій носик!
Ми разом побігли до пожежної машини, де Майя, на велику мою прикрість, умовила пожежника мене скупати! Ну, тут мене просто полили, й холодна вода потекла по моїй морді, трохи знімаючи біль із мого обпеченого носа.
Того дня ми з Майєю знову покаталися на вертольоті, відтак пішли до головної прохолодної кімнати — до ветеринара. Він уважно подивився на мій ніс і помастив його маззю, яка жахливо смерділа, зате була дуже приємна до шкіри.
— А що це було — якась кислота? — спитав ветеринар Майю.
— Не знаю. Із нею все буде добре?
Я відчувала в Майї любов і тривогу. Я заплющила очі, а вона гладила мене по шиї, і я була б дуже рада, якби могла якось донести до неї, що мені не так уже й сильно болить.
— Нам треба буде уважно дивитися, щоб не проґавити інфекцію, але не бачу причин хвилюватися, — сказав Майї ветеринар.
Наступні приблизно два тижні Майя обережно втирала ту саму мазь мені в ніс. Еммет зі Стеллою, здається, вважали це кумедним видовищем, тому вони щоразу сиділи на столі й дивилися, а Дзіньці це взагалі страшенно подобалося. Вона вилазила зі своєї схованки й нюхала мазь, а потім терлася об мене головою і фурчала. Коли я лягала, Дзінька сиділа й нюхала мене, ворушачи своїм маленьким носиком. Вона навіть почала згортатися біля мене калачиком, коли засинала.
Це я вже ледве могла витримувати.
Я відчула неймовірне полегшення, коли пішла від котів на роботу. Ми з Майєю подалися до парку, і я вистрибом побігла до Воллі й Белінди, які мені дуже раділи.
— Ми чули, що ти просто героїня, Еллі! Хороша собака!
Я помахала хвостом, рада бути хорошою. Тоді Воллі побіг, а Белінда з Майєю сіли за стіл для пікніка.
— То як ви з Воллі? — спитала Майя. Я нетерпляче сіла — якщо ми зараз підемо за ним, то зможемо знайти Воллі просто одразу!
— Він мене поведе знайомитися з батьками на Четвертій авеню, то… — промовила Белінда.
— Це добре.
Я аж тихо застогнала. Ну що за розмова! Люди стільки всього незвичайного можуть, але аж занадто часто вони нічого не роблять, тільки словами перекидаються.
— Лежати, Еллі, — сказала Майя.
Я неохоче лягла, уважно придивляючись, куди побіг Воллі.
Після просто нескінченного чекання ми з Майєю нарешті пішли шукати. Я радо побігла вперед, уже не сповільнюючись, бо поліцейська тепер могла мене наздогнати.
Воллі дивовижно гарно зміг приховати свій запах! Я підняла ніс, шукаючи хоч якісь сліди. Того дня запахів, які могли б мене відволікти, було мало, але я не могла знайти Воллі. Я бігала туди-сюди, повертаючись до Майї за вказівками. Вона уважно оглянула місце, а коли я не взяла слід, ми перейшли на нову територію, і я спробувала шукати там.
— Що з тобою, дівчинко? Ти як, Еллі?
Дивно, хоча вітер дув від нього, я почула Воллі раніше, ніж внюхала. Він ішов просто до нас. Я помчала вперед, і мій ніс сказав мені, що це він. Потім я повернулася до Майї, яка вже почала говорити з Воллі, перекрикуючись:
— У нас щось ніби невдалий день!
— Та, мабуть. Я ніколи не бачив, щоб вона помилялася. Агов, Еллі, ти як? — сказав мені Воллі.
Ми трохи погралися з паличкою.
— От що, Майє. Відволічи її від мене. Я перейду через он ту гірку, потім трохи заберусь назад. Дай мені хвилин із десять, — сказав Воллі.
— Ти певен?
— Вона два тижні не працювала, хай спробує спочатку простеньке.