Я усвідомлювала, що Воллі йде, хоча Майя дала мені гумову кісточку й тепер намагалася її забрати. Я чула його й розуміла, що він знову ховається, і це мене радувало. Коли Майя нарешті дала команду «Знайди!», я охоче побігла вперед туди, куди чула, що він пішов.
Я підбігла до якогось пагорбка й невпевнено зупинилася. Я не розуміла, як це йому вдавалося, але знову Воллі розвіяв свій запах у повітрі. Я повернулася до Майї за вказівкою, і вона показала мені праворуч. Я металася туди-сюди й не могла знайти нічого.
Воллі не було.
Потім вона спрямувала мене ліворуч, але там також його не було. Цього разу, коли я повернулася з лівого боку, вона повела мене туди ж із собою, обвівши навколо гірки. Коли я знайшла Воллі (я просто-таки на нього наткнулася), він поворухнувся, і я насторожилася. Назад бігти потреби не було, бо Майя стояла поряд.
— Це недобре, правда? — сказала Майя. — Ветеринар казав, що зараз вона вже мала б повністю відновитися.
— Ну, даймо їй ще тиждень, подивимося, може, їй стане краще, — сказав Воллі. Йому було чомусь сумно, і я ткнулася в його руку носом.
Наступні два тижні ми з Майєю працювали дуже мало, а коли й шукали, Воллі далі хитрував і приховував свій запах, так що я помічала його тільки тоді, коли він з’являвся просто переді мною.
— Що це значить, що Еллі буде десертифіковано? Що ти втратиш роботу? — одного вечора спитав Ел. Я не любителька ніг, але дозволила чоловіку роззутися й почухати мені пузо пальцями ніг, бо вони не так погано пахли, як завжди.
— Ні, мені інше завдання дадуть. Останні кілька тижнів я займалася паперами, але це насправді не моє. Мабуть, знову попрошу, щоб мене повернули в патруль, — відповіла Майя.
Ел нишком скинув до мене на килим шматочок м’яса — це й була головна причина, чому мені подобалося лежати за вечерею біля нього. Я тихо злизнула той шматочок, а Стелла осудливо глянула на мене з дивана.
— Мені неприємно думати про тебе в патрулі. Там же небезпечно.
— Елберте! — зітхнула Майя.
— А що ж Еллі?
Я підвела голову, почувши своє ім’я, проте Ел мені м’яса не дав.
— Не знаю. Працювати вона вже не може, тому що значною мірою втратила нюх. Вийде на пенсію і буде жити в мене. Правильно, Еллі?
Я помахала хвостом — вона так приємно, ніжно вимовила моє ім’я.
Після вечері ми поїхали кататися до океану! Сонце заходило, Майя з Елом сиділи на підстилці між двома деревами й розмовляли, а на берег накочувалися хвилі.
— Як красиво! — сказала Майя.
Я думала, може, вони хотіли б у щось погратися — з паличкою чи м’ячиком, але я була прив’язана і не могла для них нічого такого знайти.
Мені було шкода, коли вони не мали чим зайнятися.
Мою увагу привернув Ел — йому чомусь стало страшно. Серце в нього голосно закалатало, і я відчувала, як він нервує, коли раз у раз витирає руки об штани.
— Майє, коли ти приїхала сюди… я стільки місяців хотів поговорити з тобою. Ти така красива.
Майя засміялася:
— Ой, та годі тобі, Еле. Хіба ж я красива?
Понад водою пробігли якісь хлопчаки, кидаючи одне одному тарілку. Я насторожено провела їх поглядом, згадуючи Ітана та його дурний фліп. Я гадала, чи був коли-небудь мій хлопчик на океані, а якщо був, то хай би він туди той фліп закинув, щоб потім і не знайшов ніколи.
Ітан. Я пам’ятаю, як він нічого не робив без мене, тільки в школу сам їздив. Мені подобалося відчуття мети, яке мені давала робота, але, звичайно, були й отакі дні, як цей, коли я думала про свого хлопчика й безмірно сумувала за тим, щоб хтось мене назвав чудаком.
Елові й далі було страшно, я з цікавістю глянула на нього. Його тривога відволікла мене від хлопчиків. Десь якась небезпека? Я нічого підозрілого не бачила. У цій частині парку не було нікого, крім нас.
— Ти — найдивовижніша жінка на світі, — сказав він. — Я… я кохаю тебе, Майє.
Майя теж відчула страх. Та що ж це робиться? Я сіла.
— І я тебе кохаю, Еле.
— Я знаю, що я не багатій і не красень… — промовив Ел.
— О Боже, — видихнула Майя. Її серце тепер теж калатало.
— Але я любитиму тебе все життя, якщо ти мені дозволиш, — Ел розвернувся на підстилці, піднявши коліна.
— О Боже, Боже мій… — промовила поліцейська.
— Ти вийдеш за мене, Майє? — спитав Ел.
Розділ 24
Одного дня Майя, Мама, всі брати та сестри, а також інші члени родини зібралися у великій будівлі й тихо сиділи. Я тим часом продемонструвала нову штуку, якої навчилася: дуже повільно підійшла вузьким проходом між дерев’яними лавами, піднялася на встелені килимом сходи й терпляче стояла, поки Ел дістав щось із маленької коробочки, яку я принесла на спині. Потім усі милувалися мною, а Майя з Елом про щось розмовляли. Жінка була в чомусь великому й пишному, тож я розуміла, що після того, як усе закінчиться, ми в парк гратися не підемо. Проте я не заперечувала, бо всім, здається, дуже сподобалося, як я вправно виконала свою штуку. Мама від радості аж заплакала.