— Є! — крикнув один із них, коли ми з Джеффрі налетіли на нього. Він схопив мене за нашийник, а другий чоловік підняв у повітря хлопчика. Мотузка натяглася, і всі ми, борючись із течією, рушили до безпечного берега.
Щойно я опинилася на суші, чоловік мене відпустив і схилився над Джеффрі. Він трохи стиснув хлопчика, і дитина виплюнула великий струмінь бурої води з кашлем і плачем. Я побрела до Джеффрі. Його страх розвіявся, а разом із ним — і мій. Із хлопчиком усе вже мало бути гаразд.
Чоловіки швидко роздягли Джеффрі й загорнули його в ковдри.
— Усе буде добре, хлопчику. Усе в тебе буде гаразд. Це твій песик? Він врятував тобі життя.
Джеффрі нічого не сказав, тільки швидко подивився мені в очі.
— Їдьмо, вже час! — крикнув один із чоловіків, і вони поспіхом занесли хлопчика в машину, яка поїхала геть, завиваючи сиреною.
Я лягла на мокру землю. Мої лапи хапали сильні дрижаки, потім мене знудило й усе тіло пройняв гострий біль. Мною заволоділа така слабкість, що я навіть нічого не бачила. Холодний дощ бив по мені, а я просто лежала на місці.
Під’їхала поліцейська машина, вимкнули сирену. Я почула, як хряцають дверцята.
— Еллі! — закричала Майя з дороги. Я підвела голову, але в мене не залишилося сил навіть на те, щоб просто махнути хвостом. Жінка помчала до мене берегом, витираючи сльози. Майя наскрізь промокла, але, коли вона пригорнула мене до грудей, я відчула її тепло та любов.
— Ти — хороша собака, Еллі. Ти врятувала Джеффрі. Ти така молодчина! Боже, я вже подумала, що втратила тебе, Еллі!
Ночувала я у ветеринара, і протягом кількох наступних днів у мене все так заціпеніло, що я майже не могла поворухнутися. Трохи згодом ми з Майєю пішли до школи, тільки цього разу там були вже дорослі люди (десь такого віку, як Майя). Ми сіли, й нам дуже світило в очі. Якийсь чоловік щось голосно промовив, а потім підійшов і вдягнув на мене дурнуватий нашийник, — і ще яскравіші спалахи, немов блискавка, але без грому, почали загорятися навколо нас (як тоді, коли я, Бейлі, був з Мамою після того, як Ітан зламав ногу під час пожежі). Чоловік також причепив щось на форму Майї, і всі заплескали в долоні. Я відчувала, як жінка випромінює любов і гордість. Коли вона прошепотіла мені на вухо, що я хороша собака, то я теж запишалася.
Невдовзі після цієї пригоди наш дім охопив якийсь новий настрій. Майя з Елом ходили схвильовані й трохи знервовані, вони багато часу розмовляли за столом.
— Якщо це хлопчик, то чом би йому не зватися Елбертом? — питав Ел. — Гарне ж ім’я.
— Це чудове ім’я, любий, але як же ми його будемо називати? Адже ти вже мій Елберт, мій Ел!
— Будемо називати його Берт.
— Ну, любий!
— Добре. Як тоді його назвемо? У тебе така велика родина, мабуть, ви там усі на світі імена використали. Не будемо ж ми його називати Карлос, Дієго, Франциско, Рікардо…
— А Ейнджел?
— Ейнджел — «ангел»? Ти дійсно хочеш, щоб мого сина так називали? На мою думку, довіряти вибір імені для дитини жінці, в якої кішку звуть Дзінь-Дзінь, не варто.
Кішка, яка спала в мене під боком, навіть голову не підвела, коли почула своє ім’я. Ото такі вони, коти — від них уваги не дочекаєшся, доки вони самі не захочуть її проявити.
Майя засміялася.
— А як тобі Чарльз?
— Чарлі? Ні, в мене перший начальник був Чарлі, — заперечив Ел.
— Ентоні?
— А в тебе хіба нема двоюрідного брата Ентоні?
— Він Антоніо, — уточнила Майя.
— Ні, він мені не подобається. У нього якісь вуса дурнуваті.
Жінка аж покотилася зі сміху. Я разок махнула хвостом, погоджуючись, що це смішно.
— Джордж?
— Ні.
— Рауль?
— Ні.
— Джеремі?
— Та ти що! Ні.
— Ітан?
Я підскочила, а Майя з Елом здивовано подивилися на мене.
— По-моєму, Еллі це ім’я сподобалося, — мовив Ел.
Я невпевнено схилила голову набік.
Дзінька ображено глянула на мене. Я побігла до дверей і підвела носа догори.
— Що там, Еллі? — спитала Майя.
Жодної ознаки хлопчика не було видно, і я подумала, що його ім’я мені просто почулося. Надворі повз будинок проїхали діти на велосипедах, але Ітана серед них не було. Я чомусь понадіялася, що мій хлопчик, як це було з Джейкобом, раптом знову з’явиться в моєму житті. Проте я відчувала, що з собаками так ніколи не буває. Однак Майя все-таки вимовила ім’я Ітана, правда? Чому ж?
Я пішла шукати підтримки в поліцейської, а потім, зітхнувши, лягла. Підбігла Дзінька та притулилася до мене, я відвела погляд від очей Ела, який, здається, все розумів, і трохи зніяковіла.
Незабаром у домі з’явилася нова людина — мала Ґабріелла, яка пахла кисляком. Вона видавалася мені ще більш безглуздою, ніж кіт. Коли Майя принесла дитину додому, то обережно простягнула її до мене, щоб я понюхала. Дівчинка на мене великого враження не справила. Відтоді Майя часто вставала вночі, а я йшла слідом за нею; жінка пригортала до грудей Ґабріеллу, а я лежала біля її ніг. У ці моменти жінка випромінювала таку нестримну любов, що я від неї глибоко й мирно засинала.