Я кілька хвилин посидів на місці. Коли я гавкнув, ліхтар над моєю головою клацнув і погас.
Я пішов до порослого травою горбочка, який був неподалік від будинку, й зазирнув у вітальню. Ітан поволі ходив нею, спираючись на свою паличку й вимикаючи світло то тут то там.
Мій хлопчик так постарів, що я б нізащо його не впізнав. Проте тепер, коли я знав, що це він, то хода в нього виявилася знайома, тільки трохи менш пружна, та й голову він нахилив і задивився в ніч насторожено, немов прислухаючись до чогось, перш ніж вимкнути останню лампочку, — ну геть-чисто як мій Ітан.
Я не розумів, чому я став дворовим псом, але їжа в животі й утома в лапах невдовзі далися взнаки — я згорнувся калачиком просто на тому горбочку та накрив ніс хвостом, хоча ніч була й тепла. Я був удома.
Коли Ітан зранку вийшов надвір, я струснувся й помчав до нього, намагаючись не вилити на хлопчика всю мою любов одразу. Він здивовано подивився на мене.
— Чому ж ти досі тут, дружку, га? Що ти тут робиш?
Я пішов за ним до повітки, звідки він випустив коня, якого я раніше у дворі не бачив. Звичайно, безглузда тварина ніяк не відреагувала на мене, коли побачила. Вона просто подивилася, як колись Іскра, без жодного розуміння. «Та собака я, дурню!» — подумав я і почав позначати двір, поки Ітан давав коневі овес.
— Як у тебе справи, Трою? Скучив за Джаспером, еге? Сумуєш за своїм другом Джаспером…
Ітан розмовляв із конем — я б сказав йому, що це просто трата часу. Він гладив коня по морді, називав його Троєм і кілька разів згадував Джаспера, хоча, коли я зайшов до повітки, осла там не було — тільки його запах. Особливо сильним його дух був у причепі.
— То був печальний день, коли нашого Джаспера треба було відвезти… Але ж він і довге життя прожив. Сорок чотири роки — це дуже багато для маленького віслючка.
Я відчув, що Ітанові сумно, тому ткнувся носом йому в руку. Він подивився на мене відсутнім поглядом, його думки були зайняті чимось іншим. Мій хлопчик востаннє погладив Троя й пішов назад у хату.
За кілька годин, коли я нюшкував у дворі, чекаючи, поки Ітан вийде погратися, до будинку під’їхала велика машина. Щойно вона зупинилася, як я її впізнав: це вона тоді приїжджала до собачого парку, а той чоловік, що зіскочив з переднього сидіння, — це поліцейський, якого я почув, коли він зазирав під кущі з палицею з петлею (тепер він витяг її з кузова).
— Вам не треба цього робити! — крикнув Ітан, виходячи з дому. Я відвернувся від чоловіка й, махаючи хвостом, побіг до мого хлопчика. — Він дуже дружній.
— Приблудився цієї ночі? — спитав поліцейський.
— Так. От погляньте, як у бідолахи ребра стирчать. А видно ж, що він породистий, просто про нього хтось погано піклувався.
— Нам розповідали про симпатичного лабрадора, який бігав сам у міському парку. Цікаво, може, це той самий? — сказав поліцейський.
— Навіть не знаю… Далеченько, — із сумнівом промовив Ітан.
Чоловік відкрив клітку в кузові.
— Ви думаєте, він просто туди зайде? У мене немає охоти за ним ганятися…
— Слухай, песику. Сюди. Залазь, добре? От сюди.
Ітан поплескав по підлозі відкритої клітки. Якусь мить я із цікавістю на нього дивився, а потім злегка підстрибнув і заскочив у клітку. Якщо цього хоче мій хлопчик, то цього хочу і я. Я будь-що зроблю для Ітана.
— Я на це зважу, — сказав поліцейський і зачинив двері.
— І що буде тепер? — спитав Ітан.
— О, такого собаку, гадаю, швидко хтось собі додому забере.
— Ну… а вони мені зателефонують, дадуть знати? Він такий хороший, я б хотів пересвідчитися, що в нього все добре.
— Не знаю. Вам треба зателефонувати в притулок і попросити, щоб повідомили. Моя робота — тільки його забрати.
— Ну, то я так і зроблю.
Поліцейський і мій хлопчик потиснули одне одному руки. Ітан підійшов до клітки, а поліцейський тим часом пішов наперед. Я притулився до ґрат носом, тягнучись до Ітана та вдихаючи його запах.
— Ти там будь молодцем, друже, — лагідно сказав Ітан. — Тобі потрібен хороший дім із діточками, щоб було з ким погратися. А я що? Просто старий дід…
Коли ми рушили, я був просто вражений. Ітан так і стояв там, дивився, як ми їдемо. Я не втримався і розгавкався. Я гавкав і гавкав — і коли ми проїжджали будинок Ганни, і потім…
Ця нова подія мене приголомшила і глибоко засмутила. Чому мене забирають від Ітана? Це він мене відправляє геть? Чи побачу я його знову? Я хочу бути з моїм хлопчиком!
Мене забрали до якогось будинку, де було багато собак, і деякі з них цілий день гавкали від страху. Я сидів у клітці сам-один, і не минуло й дня, як у мене з’явився пластиковий конус і знайомий біль у пахвині. Це тому я опинився тут? Ну коли ж приїде Ітан і забере мене додому?