Ось вам типовий приклад.
Після цих слів М. розкрив коричневу папку з червоною зіркою на обкладинці — знак того, що тут зберігаються цілком таємні документи, — і витягнув звідти якийсь аркушик. У перекинутому вигляді Бонд зміг розібрати лише заголовок «Департамент юстиції. Федеральне Бюро Розслідувань».
Далі М. прочитав:
«Захарі Сміт, вік: 35 років, член Спілки залізничних службовців; адреса: 90-Б Вест, 126 стрит, Нью-Йорк».
І, звівши очі на Бонда, додав:
— Це в Гарлемі. Об’єкта упізнав Артур Фейн із «Фейн джуелз інкорпорейтед», 870 Ленокс авеню, як особу, котра 21 листопада принесла для продажу чотири золоті монети шістнадцятого та сімнадцятого століть (опис монет додано). Фейн запропонував за них сто доларів, на що клієнт одразу ж погодився. Під час наступного допиту Сміт заявив, що їх — по двадцять доларів за кожну монету — продав йому в барі «Сьоме небо», а це добре відомий у Гарлемі бар, негр, якого він ніколи не бачив ані раніше, ні опісля. Продавець сказав, що у «Тіффані», знаній ювелірній компанії, за кожну монету дадуть п’ятдесят доларів, однак йому гроші потрібні негайно, а «Тіффані» надто далеко звідси. Сміт придбав одну монету за двадцять доларів, але дізнавшись, що лихвар поруч пропонує за неї двадцять п’ять, повернувся в бар і купив решту три монети за шістдесят доларів. Наступного ранку відніс їх до Фейна. У поліцейській картотеці Сміт не значиться.
Проказавши це, М. поклав папірець назад у папку.
— То — характерний приклад, — наголосив. — Кілька разів вони виходили на посередника, котрий купував монети трохи дешевше, і потім з’ясовувалося, що придбав він їх повну пригорщу — а в одному випадку навіть сотню! — у когось, хто купив їх іще дешевше. Усі ці трансакції відбулися на Флориді чи в Гарлемі. А початковою ланкою завжди був якийсь невідомий негр; у всіх випадках — службовець, успішна та освічена людина, котрий стверджував, що гроші, ймовірно, піратський скарб Блекбіерда14.
— І ці оповідки про Блекбіерда вельми ймовірні, — провадив далі М. — бо є всі підстави вважати, що частина цього скарбу була віднайдена у переддень Різдва 1928 року, в містечку під назвою Плам Пойнт. Це перешийок у Бофорт Каунті, Північна Кароліна, де потічок під назвою Бат-Крік впадає в річку Памліко. Але не думайте, що я експерт у цьому, — посміхнувся М. — ви можете прочитати усе це в досьє. Тож теоретично дуже логічно було би для всіх цих шукачів скарбів тримати усе це добро, поки історія не забудеться, а тоді швидко викинути монети на ринок. Також вони могли вже тоді — або трохи згодом — продати його гуртом, і вже продавець сам би вирішив його трохи притримати. Загалом, це цілком вірогідна версія, якби не два моменти, — М. зупинився і знову набив люльку. — По-перше, Блекбіерд промишляв піратством у 1690–1710 роках, тож малоймовірно, що в його колекції не було монет, викарбуваних після 1650 року (а ці монети карбували не пізніше 1650-го). Крім того, як я вже казав, дуже сумнівно, щоб до нього в руки потрапив розенобль Едуарда IV, оскільки нема жодних свідчень того, що будь-яке англійське судно, котре везло гроші на Ямайку, захоплювалося піратами. Берегова братія15 за таке б не взялася — надто потужним був супровід такого судна. В ті часи були набагато легші «шляхи збагачення», як це колись називалося.
— По-друге, — М. зиркнув на стелю, а потім знову на Бонда, — я знаю, де цей скарб. Принаймні майже впевнений у цьому. Він — не американського походження. Нині перебуває на Ямайці й насправді належав «Кривавому Морґану», і це — найцінніший скарб в історії.
— Боже праведний! — вигукнув Бонд. — Як же нам до нього добратися?
Сказавши це, М. застережливо підняв руку.
— Усі подробиці ви знайдете тут, — і він поклав правицю на коричневу папку. — Коротко кажучи, сектор С цікавить дизельна яхта «Секатур», яка курсує з острівця на північному узбережжі Ямайки через Флорида-Кіс та Мексиканську затоку до містечка Сент-Пітерсберг. Це — курорт на західному побережжі Флориди поблизу Тампи. За допомогою ФБР ми встановили власника цього судна й самого острова. Це такий собі «Містер Біґ», негр-гангстер. Мешкає в Гарлемі. Чули колись про такого?
— Ні, ніколи, — озвався Бонд.
— І що цікаво, — голос М. злагіднів і зазвучав тихіше, — двадцятидоларова банкнота, якою один із випадкових покупців-негрів розплатився за золоту монету і номер якої записав для підпільної лотереї «Піка Поу», була виплачена одному з охоронців містера Біґа. Нею розплатилися, — М. махнув люлькою у бік Бонда, — за інформацію, отриману від подвійного агента ФБР, який водночас є членом компартії США.