– Нічого так. Але… Але він сліпий. Майже. Тому й «читає» у нас, – притишено повідомила Аня.
– Уууу… – зітхнула Женька. – Ну, вибач, іди, ти ж на роботі. Але якщо трапиться якась Книга, бажано жінка, яку життя било, та не зламало, ти вже мені маякни, пліз!
– Ага, неодмінно, – всміхнулася Аня і звично пурхнула вниз сходами.
Женька дістала із сумочки люстерко й помаду, підмалювала губи, підправила рукою чубчик, підвелася й уже хотіла йти, як з-за спини раптом почула приємний грудний жіночий голос:
– Якщо маєш трохи часу й інтерес до битих життям жінок, пересідай до мене.
– Це ви мені? – озирнулася дівчина.
– Так, – витерла губи серветкою пані років п’ятдесяти і вказала поглядом на порожній стілець біля столика.
Дівчина оніміла від несподіванки, але пристала на пропозицію відвідувачки. Аня, яка несла замовлення з першого на третій рівень кав’ярні, здивовано озирнулася й рушила далі. Повертаючись, затрималася на мить біля них і спитала:
– Щось замовите?
– Не знаю, – ще не оговталася дівчина, – може, ви чогось бажаєте?
– Ой, не сміши мене! Ти вирішила мене пригостити тістечком? За умовами акції?!
Женька розгублено знизала плечима.
– По-перше, я щойно втоптала струдель, хоч і божилася, що тіста більше не їстиму, треба худнути! По-друге, я на акцію не записувалася, а просто, вибачте, підслухала вашу розмову й вирішила розповісти тобі одну байку з життя. Тож умови гри тут не працюють. Вам би, дівчино, теж було корисно послухати, але ви, на жаль, на роботі. Тому принесіть нам, будь ласка, дві склянки соку. Грейпфрутовий підійде? – глянула вона на Женьку.
– Так, – кивнула та, захоплена в полон голосом і дивною, дещо прямолінійною, але доброзичливою манерою спілкування цієї жінки.
Здивована Аня зникла і за хвилину принесла дві склянки соку.
– Як твоє ім’я?
– Женя.
– Проблеми, подруго?
– Не без того. А вас як звати?
– Вікторія.
– А по батькові?
– Павлівна. Але це не обов’язково.
Жінка глянула на годинник на стіні, потім на кожну зі своїх мобілок, ковтнула соку й заговорила:
– Отже, слухай історію про биту жінку. Уже понад десять років тому були в мене і чоловік, і син, і сімейний бізнес – будівельна компанія. І гроші були, і люди в підпорядкуванні, і техніка. Начебто нежіноча справа, але цілком відповідно до нашої з чоловіком освіти – інженерно-будівельний інститут. Удвох, здавалося, можна було гори звернути. А були саме часи, коли те, що не заборонено, дозволено, момент великих можливостей для того, хто вмів і хотів «крутитися» й не боявся ризикувати, щоб сколотити стартовий капітал. Але трапилася біда: на будівництві завалилася стіна й загинули люди. Як наслідок – прокуратура, кримінальна справа, заморожені рахунки в банках, претензії родичів загиблих, похорони, паніка серед робітників, а чоловік… Чоловік візьми та й зникни!
Женька слухала мовчки, реагуючи лише виразом обличчя або рухами рук, що лежали на столі. У руках співрозмовниці з’явилася пачка сигарет, вона покрутила її і поклала біля мобілок – курити в цьому місці не дозволялося. Але після невеликої паузи жінка несподівано розсміялася.
– Знаєш, я в такий штопор потрапила тоді, думала – не виберуся. А ще ж переживаю, де коханий подівся, коли дізнався про таку біду. Чоловіки – народ зі слабкими нервами, думаю, раптом пішов та з мосту Патона стрибнув, або десь повісився, або ще якось вкоротив собі віку?…
– А насправді? – широко розплющивши очі, запитала Женька.
– А насправді через пару місяців викликає мене слідчий і показує: прийшов поштою в прокуратуру лист, написаний власноруч ним, коханим. І в тому листі він усю провину покладає на мене як на відповідальну особу, що видавала накази і вказівки, а себе іменує не більше, ніж виконавцем. Ось так, подруго! А ти кажеш…
– Ого… – промовила дівчина, навіть не знаючи, як реагувати на таку історію. – І як же ви далі?
– Я? Та, слава Богу, у мене, крім дванадцятирічного сина, тоді була жива мама, яка взяла на себе «тили», а я вже боролася до останнього. Виплатила серйозні компенсації сім’ям загиблих, хоча хіба повернеш людей? Підняла всі можливі й неможливі зв’язки, щоб залагодити справу в прокуратурі, і таки залагодила. Коротше, тобі ці деталі ні до чого. То був не останній удар долі. Але я почула випадково про твій інтерес, і згадалося… Вирішила розповісти. Тому що проблеми, дівчинко, бувають різного масштабу. З чим іще порівнювати. Вижила. Жінки – вони взагалі страшенно живучі. Особливо, якщо за ними стоять діти та старі батьки. Знову на ноги стала. Продала бізнес, закрутила інший – у мені від здорової злості тоді така енергія з’явилася – усе горіло в руках!