Сьогодні вона випадково побачила на дверях якоїсь галереї плакат, що сповіщав про виставку картин «Літо». Зайшла, з годину блукала трьома залами з височенними стелями й роздивлялася літні спогади-враження різних художників: морські пейзажі, польові, міські, на яких буяли квіти, мерехтіли хвилі, надималися вітрила, гуляли жінки в яскравих сукнях і щедро сяяло сонце.
На картинах панувало літо, що відрізнялося від спекотного київського травня. Ось якийсь старанний живописець, що побував на островах Греції, зумів передати в кількох картинах прозорість моря й повітря, грайливість променів і навіть, здавалося, тепло бруківки. Картини було підписано назвами грецьких островів, і в Амалії защеміло серце, адже ще два роки тому вони з Артуром були в Афінах, але до островів того разу не дісталися, планували на потім.
І раптом їй страшенно захотілося кинути все і рвонути туди, відігрітися серед прозоро-яскравого світу чужих, але привітних людей, яким до неї байдуже.
«А чому ні?» – подумала жінка і невдовзі зайшла до туристичної агенції, що розташувалася неподалік. Хотіла дізнатися пропозиції щодо відпочинку на островах. Наприклад, на Мілосі, звідки родом усесвітньо знана Венера.
Вона подумала, що змогла б там узяти в оренду машину й об’їхати весь острів, а потім, можливо, перебратися на інший… Жити там, їсти свіжу рибу, салати із соковитих, напоєних сонцем овочів, приправлені грецькою оливковою олією з неповторним смаком, пити вино…
Від згадки про їжу в жінки засмоктало в шлунку, і невдовзі ноги самі принесли її до знайомої кав’ярні.
15
Замовила рис, рибне асорті та грецький салат. Сік. Каву.
В очікуванні обіду склала руки на столі, нахилила голову й заплющила очі. У пам’яті миттєво виникло море, – нереально синього кольору, – а на ньому вітрильник.
«На скільки вистачить грошей!» – промовила сама до себе Амалія й розплющила очі. Вона почула зі свого місця, хоч і не видно було з балкона, що дівчата з кимось розмовляють, і голоси їхні видалися збентеженими. А за хвилину підійшла Віра, і вираз її обличчя підтверджував існування якоїсь інтриги.
– Щось трапилося? – спитала Амалія.
– Та ні, але… Вам принесли передачу! – знизала плечима дівчина.
– Мені?
– Вам! – усміхнулася Віра загадково.
– Дивно. А що ж це за передача? Від кого?
– Кур’єр приніс пакунок, на ньому наша адреса і припис: «Передати пані письменниці».
– Ви нічого не плутаєте?
– Ні, он він ще чекає внизу, добре, що ви саме зайшли пообідати! То я його запрошу сюди чи ви спуститеся?
– Спущуся, – захвилювалася Амалія, не знаючи, що й думати, узяла сумочку й рушила сходами вниз.
Зовсім юний хлопець тримав у руках невеличку видовжену коробочку, схожу на упаковку від еклерів чи вафельного торту, а також якусь квитанцію, де вона мусила розписатися.
– А ви можете сказати, від кого це? – спитала вона в хлопця.
– Ні. Моя справа – доставка, і щоб не було нарікань від клієнтів.
– Дивно, – Амалія взяла до рук пакунок і похитала його. Їй здалося, що всередині щось булькнуло.
– До побачення! – мовив хлопець, і за мить за ним дзенькнув дзвіночок на дверях.
– Нічого собі! І що з цим робити? – розгублено глянула на дівчат.
– Мабуть, треба відкрити, – резонно порадила Аня.
Жінка розірвала цупкий папір, який огортав таки справді коробку від еклерів, і побачила невеличку пластикову пляшку з темною рідиною й написом від руки на білій квадратній етикетці «Вино з ожини. Домашнє».
– Оце так! – хмикнула Аня. – Мабуть, то ваші шанувальники дізналися, що ви тут збираєте сюжети, і зробили такий презент інкогніто! Он іще й записка!
Крім пляшечки з вином, у пакунку лежав скручений трубочкою й перехоплений тонкою резинкою білий листок, а також аркуш із зошита, складений учетверо. Хоч як їй було цікаво, та Аня мусила бігти обслуговувати інших клієнтів, а Віра залишилася за барною стійкою спостерігати процес відкриттів.
Амалія розгорнула чотирикутник, прочитала кілька рядків, і брови її поповзли вгору.
Віра стрималася і нічого не спитала. Але жінка сама простягнула їй той аркуш. На ньому було старанно виведено:
«Шановна пані Амаліє, на жаль, не маю можливості особисто розповісти вам свої історії, тому надсилаю одну разом із тематичним дарунком – домашнім вином. Якщо буде на те ваша ласка, прочитайте й продегустуйте мій подарунок разом із тим незрячим паном.