Невдовзі містичний плин подій підсилив ще й глянцевий журнал, де на останній сторінці оголошувався конкурс дизайнерських ідей жіночого одягу. Хтось інший махнув би рукою, але не я. Не будучи впевненою у якості власних малюнків, я пішла в ательє, де нещодавно шила собі сукню, і попросила майстриню подивитися мої малюнки та виконати їх відповідно до прийнятих норм подачі на конкурси. Вона згодилася. Мої моделі було визнано цікавими, але ж хтось мусив їх пошити! Першу допомогу я отримала в тому самому ательє. А коли член журі конкурсу порадив мені не кидати цієї справи, хоч я і не профі, я почала мріяти про власну структуру. Незабаром знайшла кількох майстринь, орендувала невеличке приміщення під майстерню, і робота закипіла – спеціалісти створили мої перші пальта…
– Але ж у нас і так чимало людей намагається реалізуватися у сфері моди. Ви не боялися, що вас просто не випустять, не дадуть прорватися? Якщо я правильно зрозуміла, ви збиралися не просто зробити звичайне ательє й шити там одяг на замовлення, а дійсно десь заявити про себе? – зацікавлено спитала Женя.
– Знаєте, на той момент це стало моїм єдиним вектором. Я не думала про інших, про «конкурентів», про те, як мене сприймуть ті, кого вже знають у світі моди. Я чомусь твердо знала, що це МОЯ справа і я мушу її робити, хай би як складно мені було. Невдовзі я дізналася, що в Москві один відомий ще від радянських часів модельєр оголосив конкурс, і відправила фотографії своїх пальт. Моделі йому сподобалися. Мене запросили до участі. А коли я саме збиралася їхати до Москви, мені зателефонували й почали розпитувати, де я здобула освіту. Я чесно й розповіла. Організатори були шоковані тим, що в мене немає дизайнерської освіти, сварилися, як я посміла пхатися зі своїми речами до такого видатного модельєра… Я щось їм заперечувала, мовляв, він відібрав мої моделі, а не диплом, але ситуація напружилася.
Мої знайомі втішали мене і казали, що сьогодні без проблем можна купити будь-який диплом, якщо це аж так важливо. Я, вагітна, прийшла до Інституту моделювання імені Сальвадора Далі поспілкуватися, але мені так там сподобалося, що я повернулася туди вчитися.
Мене стали запрошувати на різні інтерв’ю – це було дивно, коли людина зовсім іншого складу, з інакшою підготовкою раптом так несподівано змінює своє життя й береться за «не свою» справу, увірвавшись до світу моди «у вихорі вальсу».
– Вальсу? – здивовано перепитала Женя, адже вальс уявлявся їй легким і романтичним польотом у парі, мало подібним на просування власного бізнесу самотньою вагітною жінкою, хоч той бізнес і дотичний до моди. Дівчина мислила реальними категоріями: танці окремо, робота окремо.
– О, так! Я, мабуть, трошки поспішила з цією цитатою! І не сказала, що багато років у юності займалася танцями. Більше за те, закінчила навіть Академію танцю! – на цих словах Злата, не встаючи зі стільця, примудрилася зробити головою, плечима й руками рух, сповнений грації, який, без сумніву, мав би супроводжувати реверанс.
– Класно! – засяяла безпосередньою усмішкою Женька.
– Так от, через якийсь час після московського дефіле я взяла участь в українському показі моди, уже з літньою колекцією й буквально за місяць до появи Лідії. Ми все чудово продумали: кожна жінка, яка виходила показувати сукню, тримала в руці квітку, власне, вона й уособлювала собою якусь квітку, над подіумом літали живі метелики, звисали ліани, прикрашені квітами, навіть повітря було «оздоблене» квітковими ароматами! Звучав чудесний вальс Євгена Доги…
І коли показ закінчився, я як автор колекції вийшла на уклін. Уявляєте: на восьмому місяці вагітності, у літній сукні, на височезних підборах, теж із квіткою… Вийшла і… не втрималася, почала кружляти по подіуму під ту божественну музику, заплющивши очі… Зал завмер. А коли музика скінчилася і я зупинилася на краю подіуму, гості показу полегшено зітхнули, усі як один. – Вона озирнулася на доньку, і Женя побачила, що в очах її від цих спогадів зблиснули правдиві сльози, але за хвилину Злата опанувала себе й продовжила: – Власне, саме після цього наша преса й писала про мій прорив у світ моди «у ритмі вальсу»! Звісно, наш успіх був не лише моїм, хоча саме я закрутила всю цю справу. Але я – виробничник, людина бізнесу, хоч і не без творчих ідей та бабусиних підказок. А були ще конструктори, майстрині, люди, які доклали свої руки й талант до створення цієї колекції, а потім і інших…
– Але ж невдовзі у вас народилася донька, як же можна було все це поєднувати? Для багатьох жінок власне життя й кар’єра на цьому зупиняються на багато років! – зазирнула їй у вічі дівчина.