Учорашні чудесні посиденьки разом із письменницею Амалією та паном Віктором крутилися в її голові і ввечері, і вночі, на ранок вона теж прокинулася з найприємнішими спогадами. А ще Женька подумала, як було б чудово звести цих людей докупи – вийшла б чудова пара з двох самотніх осіб! І вона почала обмірковувати якісь хитрі маневри, щоб та зустріч утрьох стала не останньою. Можливо, було б непогано «перекваліфікуватися» їй тимчасово з Читача на Книгу, попросити обох вислухати її проблеми, може, навіть навигадувати тих проблем, аби тільки вони перейнялися спільною справою, узялися б їй щось радити, якось допомагати, а там би вже… Хто знає, а може, це Доля? То й що, що він сліпий?! Навіть і не зовсім сліпий, щось та й бачить. А може, це лікується? Цілком самостійний і симпатичний мужчина, дає собі раду… І характер у нього не депресивний, учора стільки сміялися разом…
Від маршрутки їй потрібно було пройти до кав’ярні два недовгі квартали. Женька чимчикувала вулицею в чудовому настрої, хіба що не наспівувала сама, але дослухалася до цвірінькання горобців, милувалася молодим листям, яке виблискувало на сонці, ще не запилюжене сухими вітрами, вимите зливою, що знову пронеслася над містом і пішла собі далі. Дівчина усміхнено розглядала перехожих у літньому вбранні, аж раптом завмерла на повному ходу, мов укопана. Метрів за двадцять попереду вона побачила того самого вчорашнього Віктора.
Чоловік рішучим кроком наблизився до припаркованої машини, пікнув сигналізацією, відкрив дверцята і сів за кермо.
У Женьки перехопило подих. Звісно, немає нічого особливого в мужчині за кермом. Якщо не брати до уваги, що він сліпий.
На якусь мить дівчина засумнівалася, може, вона не розгледіла, помилилася і той чоловік був просто схожим на Віктора. Але ще раз прокрутила в голові побачене за останні кілька секунд й усвідомила, що в руці цей пан мав таку саму розкладну металеву паличку, якою Віктор учора простукував дорогу перед собою, а на обличчі його були такі самісінькі темні окуляри. Та паличка вмить зникла, а чоловік упевнено всівся за кермо.
Женька, просто ошелешена побаченим, рішуче рушила до синього «Ланоса», усе ж таки маючи намір спитати, що то за цирк і навіщо він клеїв дурня вчора, та й, певне, не тільки тоді. Але чим ближче вона підходила, тим менше ставало в ній куражу. Чоловік на сидінні водія потирав лоба, торкався руками волосся, постукував пальцями по керму і явно нервувався. Раптом він випростався і глянув перед собою. Дівчина завмерла за метр від автівки. Вона не мала сумніву, що їхні погляди зустрілися, хоча темні окуляри закривали очі Віктора. Він теж на мить ніби закляк, а потім рішуче відчинив дверцята і вийшов із машини до дівчини.
– Нормально так! І що ви мені хочете сказати про все це?! – випалила вона замість привітання.
– Слухай, мені тебе просто Бог послав! Точно! Зараз ми разом усе придумаємо! – не знітився, а ніби аж зрадів чоловік. – Ану, сідай-но до машини!
– За кермо? Драйвером-поводирем наймаєте? – не втрималася Женька.
– Ну, вибач, зараз усе поясню, але правда, ти дуже вчасно! Сідай! – Віктор жестом запропонував дівчині обійти машину й сісти на місце поруч із водієм.
– Може, ви маніяк якийсь? Прикидаєтеся незрячим, приглядаючи собі жертву?! – єхидно пожартувала вона, але раптом і сама подумала, що хто його знає, того Віктора, і чи взагалі він Віктор…
– Та сідай уже! Зараз права тобі покажу, щоб заспокоїлася! – Віктор знову зайняв водійське місце.
– Угу, ніби ті права є гарантією чиєїсь порядності, – пробуркотіла дівчина, та машину таки обійшла і всілася в салоні. – Ну, то що це за цирк? Ви, мабуть, щойно з кав’ярні? Тиснули на жалощі там? А ми вам учора повірили… Так класно сиділи… Я навіть подумала… Та байдуже. Невже справді навколо сама брехня?!
– Женю… Ти ж доросла людина. Маєш розуміти, що на все є хоч якесь пояснення. Але, чесно, зараз річ не в цьому. Мені потрібна твоя допомога.
– Ну нііі! Давайте хоч якось спробуйте пояснити цю гру наосліп, а вже потім я подумаю, чи можу вам допомогти. І чи ще схочу. Я, дурна, думала, що ви інвалід, колишній військовий… Такий класний дядечко! Мені навіть здалося, що вам би з Амалією… Коротше… Та й добре, що я вас застукала раніше, ніж…
А то підігнала б письменниці такий сюрприз… Ну, на фіга, скажіть?! І хто ви взагалі такий?!
– Так, ти тут не дуже тренуйся в красномовстві! Теж мені, знайшла втілення зла! А всі навколо – біленькі овечки! Твоя розчудова письменниця, між іншим, теж не свята!