– І він вас навчив? – Очі Амалії засвітилися добротою.
– Так, я був затятий, чого хотів, добивався. Тож за ту зміну навчився грати кілька народних пісень. Але в мене своєї сопілки так і не було, у місті навалилися інші школярські клопоти, а потім клопоти чоловічі, і лишилася хіба що згадка про те сопілкове літо. Аж до минулого року, коли не втримався й здійснив свою дитячу мрію.
– І що, невже граєте тепер? Чи просто так лежить як сувенір? – Амалія майже не сумнівалася, що відповідь буде негативною, і в голосі її прозвучала іронія.
– Чесно? – опустив голову Віктор, немовби роздивлявся край столу.
– Звісно, чесно! – всміхалася Амалія, намагаючись уявити його в піонерському віці.
– Граю. Коли треба відволіктися від дурних думок. Або на чомусь зосередитися, або…
Він ледь не почав розповідати цій так мало знайомій жінці, що тихенько грає на сопілці, коли йому не пишеться, грає, намагаючись приманити Музу, яка приходить чомусь не так часто, як раніше, не викликає серцебиття, не мордує його до ранку, а зазирне, бува, нагадати, що колись тут жила, і бувай… Усе це сталося після хвороби і смерті дружини. Сказати, що в них було аж таке кохання – то збрехати. Емоції перегоріли за перші три роки, а далі вони просто жили. Ростили сина й кожен сам себе. А коли її не стало, Віктор усе повертався думками до неї, прокручував, мов старе кіно, якісь уривки спільного життя, аналізував колишні стосунки, загалом рівні, без пристрастей, любові чи ненависті, і розумів, що треба було якось інакше… І що не без його провини… І взагалі…
Муза – примхлива, гонорова жінка, і коли творча людина надто багато думає про іншу, вона цього не пробачає. Певне, так і сталося. Лишився Віктор і без дружини, і без натхнення. Пробував пити. Чи то зі смутку, чи замість допінгу. Не допомогло. Але й не засмоктало.
Він повернувся до журналістської роботи та взявся редагувати свої давні тексти, вже видані чи ті, що десь завалялися в папках його комп’ютера. І вони ставали кращими, це тішило. Але нові сюжети не з’являлися. А ті ідеї, що він із себе вичавлював, не були варті зусиль для їхнього виписування та розкручування.
От і повівся він на цю гру в Читачів і Книги: може, щось вартісне почує… А тут ось сидить навпроти нього така красива жінка, що він ледве стримується, аби не пройтися губами по вигину шиї, а в очах її не зникає сум-байдужість до життя, хоч і бувають моменти, коли вона ніби вмикається, оживає на якусь хвилину. Але це не переважує загального стану, хоч і грає вона в сумлінну Читачку й письменницю. Проте хто знає, як би закінчився її вчорашній день, коли б не зустрілася йому Женька і не допомогла відвернути цю жінку від краю… І треба її втримати по цей бік, не дозволити вислизнути.
Йому хотілося підставити їй плече, хотілося пояснити, що все в цьому світі відносно і що сьогоднішня трагедія завтра видаватиметься дріб’язковою або й смішною… Хотілося проводити з нею час, ходити, розмовляти, розглядати його улюблене місто, ділитися історіями, грати їй на сопілці, причепити її десятками маленьких гачечків до цього реального життя, яке таки варто дочитати до кінця, адже хто знає, що там, на наступній сторінці?
Ці думки непокоїли його не перший день, а вчорашня історія й очікування сигналу від Женьки в машині неподалік від будинку Амалії так розбурхали його внутрішні енергії, що вдома він до третьої години ночі колотив пальцями по клавіатурі, пив чорний солодкий чай із коньяком і знову брався виписувати те оповідання, що «валялося» розпочатим уже кілька місяців. Герої його тепер були живішими, опуклішими, справжніми, вчинки їхні стали не такими, якими мусять бути, а правдивими, хоч і не надто логічними. Події розвивалися, Віктор вливав свої переживання в судини персонажів і вигадував їхні долі, стривожений долею Амалії, до якої відрядив свого посланця Женю, але щасливий, що Муза знову завітала до нього жива-здорова.
Проте, сидячи сьогодні біля цієї жінки, він досі не знав, як йому викрутитися з добровільно взятого на себе образу сліпого, як зацікавити її собою й стати для неї не знайомим інвалідом, який викликає співчуття, а набагато більшим. Не знав також, скільки ще вона гратиме письменницю і як вийде з цієї ролі, якщо, звісно, захоче відкрити свої карти.